Знаєте, прочитав одну статтю і вкотре задумався спершу над самим собою... але й не без порівнянь з іншими... задумався над тим як ми залежиим від думок, бажань, переживань, мрій, поглядів, роздумів інших людей... Насправді не залежим, але це насправді... але ми цього поки не знаємо...
Ставлячи себе у центр всесвіту зачасту бачимо, як щось іде не по нашому, не так як задумано... Ніби на зло, інша людина не хоче щось робити так як вигідно і хочеться нам... І нам від цього важко, думаємо чому так, що ми зробили не так. Але чомусь ніколи не задумуємось про те чого у той момент хоче той інший маленький мікрокосмос... Так людина це один суцільний маленький світ, який розвивається по своїх, за часту, та практично завши інших законах... У якому править свій маленький уряд, зі своїми проблемами, турботами, бажаннями і сподіваннями... Насправді наші світи, внутрішні світи кожної людини перетинаються лише у малих дуже малих відношеннях і проміжках часу. Інколи сповнених одною ідеєю, поривом, мрією, бажанням... бажанням жити, виживати, не боятись, причиняти радість чи біль... бажанням існувати.
Зачасту коли щось виходить не по нашому мільйон маленьких голосів нашого я кричить від болю і незадоволення... Як це може бути, як ми моГли програти, як може бути так - ми настільки старались, нам це так потрібно але нічого не виходить... І лише коли виходить совість і душа на нашу маленьку ораторську сцену, натовп замовкає... Лише цих два сивих мудрих дідусі знають, що ще є десь інший мікрокосмос бажання якого зараз збулось, вони знають що це не перша і не остання поразка, що це перша перемога над собою - коли щось виходить не так як ти хочиш але ти не покладаєш рук, радієш що у когось зараз щось вийшло... Що у його маленькому мікрокосмосі нова перемога і свято :)...
Справжня перемога це коли вчишся на своїх помилках, здобуваєш не силою а розумінням і розумом, коли втрачаючи здобуваєш, коли радієш від того що хтось радіє. Справжня перемога це розуміння відносин я-ти, мені-тобі. коли щось виходить не так, а ти не покладаєш рук... Коли твій мікрокосмос в такі моменти тобі каже - "а ну наф... не переживай ми ще переможемо, головне не сумнівайся і не покладай рук, і все буде добре...". Справжня перемога, коли розумієш що є у світі таких безліч мікрокосмосів, подібних чи не подібних до твого, з якими ти стикаєшся кожен день, живеш, розмовляєш, воюєш, укладаєш мир :)... У кожного свої бажання, страхи, переживання. Коли розумієш - так я центр всесвіту, але таких центрів є безліч не більш чи меньш важливих чим я. Кожен з яких хоче бути щасливим, любимим, коханим... У кожного з яких свої бажання і методи їх досягнення... І без взаємодії, підтримки і компромісів буде лише війна, війна у якій програємо спершу ми - чи ми перемогли у одній битві чи ні...
Коли розуміємо що наші почуття, настрій, переживання, залежать лише від нас, а не є у тому винен хтось інший... Не памятаю хто написав, але я все більше з кожним днем думаючи про це, доходжу такого ж висновку - "Будь яка печаль незалежно від причини, є жалем за самим собою". І дійсно, що б не сталось наш мікрокосмос просто жаліє за нами у цій ситуації, зачасту не думаючи і не зважаючи на те - як зараз тому, іншому світові. Він ж не наш і так далеко, чого ним перейматись...
Знаю, чесно дуже важко це все усвідомити, сам такий... Часами буває прозріння, а часами так боляче від того, що щось виходить не так як дуже того хочеться... Але завжди є мудра совість і душа до якої варто прислухатись, і яка тихо тихо шепче тобі на вухо - "все буде добре, не переживай... кожна усвідоблена поразка це посуті перемога над самим собою... все буде добре, і ти будеш колись щасливий... а зараз чи не варто порадіти і навчитись щось від переможця :)"... От коли ми до цього прислухаємось, зявляється усмішка на лиці, проблема і самознищення, відходять на інший план і ми усвідомлюємо що по суті перемогли, перемогли самого себе і навіть зараз хоч трішки, але все таки щасливі...
От такі, якісь психоделічні думки в голові :)
Немає коментарів:
Дописати коментар