Під новий рік, про наболіле

Чомусь не хочеться новий рік свого життя починати зі старими думками і відчуттями. Тим паче що скоро Різдво і так хочеться хоча б краплинку святкового настрою, і того відчуття тепла у душі, яке приносять з собою різдвяні свята…

Але все, що твориться в країні, як би того не хотів все ж таки заповнює усі думки і час.

Вбиває найбільше те, що щоб ти не робив, як не підтримував чи хотів докричатись – ті хто думають що стоять вище усіх тебе або не чують, або притворяються що не чують… Вбиває відсутність змін. Але не буду тут про політику, це мої думки і я не хочу тут про неї говорити :).

Ми завжди хотіли, хочемо і будемо хотіти жити краще. Мати кращі умови праці, жити у освідченому, привітному і доброму суспільстві. Хочемо, щоб наші діти колись вирісши жили краще ніж ми і в кращих умовах. Ми усі цього хочемо, без вийнятків. Але чому ж тоді ми самі робимо усе навпаки, щоб такого майбутнього у нас, наших дітей і правнуків не було?...

Я просто не можу цього зрозуміти…

От так спостерігаю за тваринами, за їх поведінкою, вчинками.

Чому кішку чи собаку можна навчити гадити у одному місці, а людина цього ніяк навчитись не може, розкидаючи навколо себе сміття, як справжнє, так і словесне.

Чому навіть миші можуть складати своє сміття у одному місці, а людина того робити не може. От йшов сьогодні на роботу і бачив по дорозі як завжди на траві то банки з під води, сигаретні пачки, фантики, пакети з продуктів, і ще купу всього. І так гидко від того усього стає. Гидко не тому що ми живемо у свинарнику, а тому що кожного разу проходячи повз це усе сміття я мимоволі думаю про це усе і уява заставляє щоразу бачити не купу сміття, а людей які по краплинці, по пакетику, по пляшці цю купу нарощують, і підтримують… Ми усі хочемо чистих вулиць, але чому не можемо усвідоми настільки просту істину – чисто не там де прибирають, а там де не смітять…

Ми хочемо гарних будинків з хорошими фасадами, хочемо, щоб око милувалось їх красою. Хочемо коли прийшли гості справді гордо сказати - ось тут я живу. Але чому ми тоді обписуємо стіни?, обдираємо і гадимо навколо наших будинків… Так вийшло, що мені смамому приходиться заробляти на ремонт і оздоблення свого будинку. Ви не повірите, які кошти і скільки потрібно вкласти влаласних сил, і своєї душі у те, щоб усе привести до хорошого вигляду. А ще коли бачиш, що це усе потім хтось руйнує обмальовуючи чи обдираючи. Якщо говорити метафорами – то це як роздерти грудну клітку і пазурями провети по серцю. Багато хто після такого не рішається усе приводити у порядок думаючи що і так усе знищать, чому ж тоді старатись… І це все робимо ми, ми вбиваємо у людях віру у те що вони можуть назбирати хоч трішки грошенят і прикрасити своє житло, чи вулицю.

Чому ламаємо, обклеюємо всі речі навколо буднків… Ми ж так не любимо, щоб нистили щось наше, чому ж така любов до знищення чужого. Тим паче що то все не чуже, то все наше. Вам же ш потім проходити тии вулицями, бачити ті будинки, бачити тих людей зневірених і розбитих…

Як ви можете дивитись у очі власної дитини, яка прийшла додому п’яною, чи щось зробила не так, обматюкала, побила когось, чи з кимось побилась. Коли самі продаєте малим дітям алкоголь і цигарки, думаючи лише про те як б побільше заробити… Коли самі матом криєте часто всіх і усе, коли своїми діями провокуєте, чи навчаєте… Ви ж розумієте, що вчинивши так чи інакше з чиєюсь дитиною, так само хтось поступить і з вашою? Чи ви надієтесь на краще? :).

Чому любу тварину можна навчити культури, можна навчити розуміти слова і мову, можна навчити чинити правильно. Чим ми гірші за тварин? Чи може не такі розумні? :)

Чому люди так люблять говорити, думати, нарікати… а потім прийти додому і чинити зовсім протилежно? Чому ми на людях і словах одні, а у душі і на вчинках зовсім інші?

Чому ми не розуміємо, що міняти потрібно не все, а спершу себе самого? Чи ви думаєте що хтось інший має робити правильно? А я маленька людина, навіть якщо буду поступати погано, чи добре то це нічого не змінить?

З вас, саме вас складається чи складеться колись сімя. З вас і ваших близьких і родичів складеться родина. З наших родин складеться суспільство. З нас усіх складається держава. Так, кожен з нас це капля в морі, але ця капля може як розвивати і наповнювати своїх ближніх, так і псувати усе навколо себе…

Ми хочемо жити у Європі?. Так ми уже територіально в Європі… Ми хочемо житии в європейській країні? Тоді є прості правила – не сміти навколо себе, як словесно так і фізично; не давай хабарів і не бери хабарів; думай про майбутнє, не лише про своє і своїх близьких; стався до ближнього так як би хотів, щоб ставились до тебе і твоїх дітей; поводься і думай як освідчена справжня людина… І ти просто незчуєшся як опинешся в європейській країні. Ніякі зкони, допомога чи примуси, нічого не змінять, якщо ми самі не захочемо бути справжніми людьми…

Інколи так хочеться, щоб з настанням Різдва чи нового року (це вже що кому блище до душі). Так як те малятко відроджується кожного року для нас, щоб принести у наші душі мир і спокій, так і ми відродились у нових, справжніх... істот які б гордо могли назвати себе - Людиною...

Трішки фантазії

Що потрібно для хорошого настрою?
Трішки матеріалів для праці, трішки часу і зовсім трішки фантазії.
Незнаю, мене чомусь завжди тягне щось витворити коли часами бачу груду мотлоху чи чогось зовсім непотрібного… Дивно, але даруючи речам шанс на друге життя відчуваєш такий наплив позитиву і відчуваєш що й з тебе можна зліпити ще щось путнє :))…

Цього разу це була купа матеріалів від акваріума, які збирались роками і валялись по квартирі. Старий акваріум який я ніяк не міг нікуди прилаштувати і він стояв просто займаючи місце на столі. Хоча й саме він надихав зробити крок у перед, ніби кидаючи мені виклик кожного разу коли приходив до дому і дивився на пусте засмічене місце… І купа кактусів на підвіконнику, які я дуже люблю – напевно тому, що це єдині рослини про які я можу не часто згадувати, і вони на це ніколи не ображаються :)).

Зявилась думка якось це зкомпонувати, не знаю вийшло щось чи ні, але ці думки я ж їх знаю, якщо б не спробував то це все ще б довго крутилось у голові недаючи спокою :).

Ось що вийшло, а можливо й не вийшло

Тепер на підвіконнику купа місця і спокійна душа))…
Давно зрозумів, що немає нічого неможливого, якщо окреслити ціль і прямувати до неї, або коли купа надокучливих думок у голові)). Головне не боятись і експериментувати. Хоча мені саме процес праці надає задоволення і дарує спокій :)…
І у вас таке б вийшло, варто лише захотіти ;)
І вийшло б краще :)

Привіт новий день

Видалення блоксу стало для мене трішки шоком, який чомусь сприйнявся спокійно виважено і тихо, без зайвих думок, і переживань... як відрізало - подумав я.
І як справжній плюшкін зібравши усі свої манатки й пожитки почав переселятись... Правда завантажити блог нормально так і не вдалось, і я кинувся цієї затії після двох днів мук і витрачених нервів. Просто переніс замітки по одній, заодно приємно було перечитати те що уже давно забув :).
Дивно наскільки людина звикає писати от такі дивні думки і викладати їх на папері. Це якась емоційна розрядка після якої хочеться йти у перед і ставати кращим, залишити минуле за собою у написаних постах і листах, крокувати впевнено по дорозі власного життя.
Скажу лише - привіт старим друзям.
І приємно познайомитись - новим :).

Навіяне дощем

Чомусь саме у дощ хочеться писати про сонце…
Робочий день лиш почався, але втома така останнім часом, що хочеться загубитись і зникнути. Хоча б на мить розчинитись, забутись, нечути і не бачити, не говорити, і не відчувати нічого. В такі моменти завжди виручає музика і думки - думки про щось далеке, вічне і світле.
Ви знаєте часто вертаючись додому втомленим і розбитим психічно, і морально до незтями, зловив себе на думці що чекаю одного моменту. Не далеко від дому у нас розташована широка вулиця з високими будинками по обидва боки, яка біжить кудись у далечінь. От вертаєшся часом з роботи, з однією думкою - як би добратись до ліжка і трохи відпочити… Виходиш на цю вулицю по обидва боки якої розступилась темрява і останні відблиски багряного сонця починають пронизувати тебе з голови до ніг роздираючи на шматки внутрішню темряву, зцілюючи пошматовану душу і даруючи таке жадане полегшення, краплинку віри у себе, і що все буде добре…
Ще часто коли ходжу з роботи пішки, проходжу через один міст сповільнюючи крок. Дивлюсь на сонечко у даличині, яке посміхається тобі і ніби каже «Ну що день минув і як бачиш усе добре?», а ти усміхаєшся йому у відповідь з думкою у голові «Ще би, я щей не таке можу :)». І після цього усі погані думки, клопоти, і ніякий настрій кудись зникають… Залишається лише посмішка і трішки хорошого настрою :)…
Незнаю чому саме сонце має на мене, тай як і на багатоьох інших людей такий вплив, але я радий що він є :). Є щось що дарує спокій, віру у себе і у світле майбутнє… Тому саме у дощ так хочеться згадувати про сонце. Згадав і стало трішки тепліше :).
П.С.: Гарного настрою усім, вмикаю музику в навушниках і до роботи ;).
2013-09-13 11:39:06

Люблю/Не люблю

Незнаю, щось наплинуло і думки самі створили усе написане нижче :). Спогади, бажання, відчуття…
Люблю ранок, сонце яке тебе ніби вітає, люблю літній дощ, люблю вітер у спеку, люблю кеди літом осінню і весною, люблю асфальт під ногами, листя під ногами, сніг під ногами, люблю коли воно усе потріскує і шарудить ніби у такт с твоєю ходою, люблю обличчя сонних перехожих з ранку, люблю посмішки, люблю запах трави, краплі дощу на гілках і листі, люблю у літню пору калюжі щойно випавшого дощу під ногами, люблю віддзеркалення міста у калюжах, люблю мокру бруківку, і блиск вечірніх ліхтарів, люблю тишу парку, люблю гори, люблю безкрайнє небо, люблю гомін птахів, плин річок, коли вода відносить усі думки і турботи кудись так далеко... люблю шелест дерев і прогулянки підчас обіду у парку, люблю зустрічі з друзями, подорожі, посиденьки і розмови... люблю опісляобідню дрімоту і гарну книжку, люблю літо за покривало коли одну ногу сховав, а друга десь назовні, щоб було трішки холодніше :)... люблю посиденьки з кавою у вікні на балконі, люблю зорі підчас таких чи інших посиденьок, люблю ранковий туман...
люблю фізику, хімію, математику, науку і техніку, люблю усе що можна зліпити, зклеїти, скласти, змайструвати самому... як не дивно - люблю свою роботу, люблю програмування, інженерування, люблю надавати купі металобрухту життя, люблю товстелезні книжки по с, с++ і іншому)))... люблю любити, люблю коли люблять, люблю... люблю тварин - собак, котів, ховрахів, павуків і то люблю, хоча й сташно). люблю коли вдячні, люблю коли дякуєш навіть просто так, люблю вибачатись коли вважаю це за потрібне, навіть коли вибачатись не треба). люблю коли після стількох труднощів і перешкод щось вдається, люблю дізнаватись щось нове, люблю вчитись і думати, люблю допомагати і підтримувати хоча б словом...люблю коли щирі, привітні і відкриті. люблю згадувати минуле, думати про майбутнє і жити теперішнім... люблю кіно, театр, музику... люблю музику...
люблю відчуття холодної сталі на обличчі, це я про ІСБ :). Люблю скрегіт мечів, відчуття захищеності, підтримки і команди. Як не дивно – люблю тренування після, яких приходиш такий втомлений, що й руки не підіймаються. І ще багато чого люблю :).
не люблю коли з гори шкарпеток зранку попадаються лише диряві)), не люблю комочки в манній каші. не люблю коли зранку так холодно що береш куртку, потім так спекотно що несеш її в руках), так само і з дощем, коли хотів але не взяв парасольку)). Не люблю коли після дощу ідеш по дорозі і постійно заляпана лише одна нога, чому саме вона?)) а не обидві)). Не люблю гомін гелікоктерів-комарів у ночі над тобою, які збивають усі думки в одну велику купу і недають заснути. Не люблю самотні ночі, не люблю коли погані думки сідають у голові неначе якір і не дають більше ні про що думати. Не люблю фальші, нахабства, самовпевненості (впевненість у своїх силах і самовпевненість це різні речі :)). Не люблю коли щось просять зробити а потім відмовляються від того, або забувають – у такі моменти завжди складається враження що твою працю не цінують… це напевно більше за все не люблю у нас, хоча… не люблю писати про "не люблю", це якось важко...
Якось так. Ще багато чого можна описувати і згадувати. Цьому списку люблю/не люблю нема ні кінця ні початку :). Просто цікаво було згадати усе, десь усміхнутись, десь задуматись. Спробуйте і Ви згадати своє люблю/не люблю ;).
П.С.: Приємних спогадів усім.
2013-06-25 02:12:14

Мережа

Навіяне зимою і снігом.
Щось виходячи якось з дому, у невідомому напрямку :), не знаю куди я тоді прямував... помітив тишу вулиць... Ні тобі дитячого сміху, ні сніговиків і сніжок, лише тишина. Лише тоді якось задумався і згадав що уже з пару років на вулиці майже не бачив ні дітей ні підлітків. Якесь таке своєрідне відчуття суму огорнуло усе навколо... Пам’ятаю як ми дітьми у любу пору року і любу погоду знаходили стільки ігор і стільки можливостей кудись вислизнути з дому :).
Весна це був час калюж і болота усюди - на черевичках, на руках, на куртці і на обличчі, як же ж без цього... Яка дитина пропустить хоч одну калюжу))).
Літо, час лов, піжмурок аж до самої ночі, козаків-розбійників, море хвилюється. Час футболу, волейболу, баскетболу, настільного тенісу, м’ячиків пригунців (які ми вічно десь губили і просили маму купити ще)) ). Час наклейок і фантиків), час морозива, кіндерів і маленьких машинок, для яких ми створювали маленькі містечка з різного непотребу, паличок і болота))). Час фортець на деревах. Де ми тільки не вишукували матеріали для них))). Пам’ятаю кожного літа коли скошували траву навколо дитячого майданчика, ми її успішно збирали і нею облаштовували дитячу гірку так, що вона ставала схожа на справжню фортецю).
Осінь - час листя усюди і тебе у листі))). Час збирання купи листя і стрибків у нього :).
Зима - час снігу, сніжок, сніговиків і лиж... коли були малими то накидали купу снігу, притоптували його а потім в ній виривали печеру, так щоб влізлось двоє чи троє)), облаштовували її як у дома))). Коли стали постарше, на перерві між уроками чи після уроків на стадіоні будували дві фортеці, а потім обкидувались з них сніжками)). Ліпили сніговиків, валялись у снігу :). Грали на території садіку козаків розбійників. Бувало хтось біжить за тобою а ти впав десь у сніг і тебе уже не видно). Бувало закопувались у сніг так, що тільки носа і вуха було видно))). А лижі і санки - яка ж зима могла бути без них :)...
Щасливими ми були дітьми... все-таки у нас було дитинство яке хочеться згадувати :).
П.С: А тепер усі ми застрягли у мережі... мережі власних думок, нових потреб і забаганок. Інету, який дає вроді усе, роблячи людину такою близькою до далекого світу і водночас такою самотньою...
2013-05-17 10:35:25

Осінній діагноз :)

Цього року осінь прийшла якось несподівано. зливами, туманом і дощами,
з настроєм кольору індиго... чому індиго... бо настрій той як колір, якийсь
незрозумілий і прикро таємничий... прийшла вона з повною надмірною
зайнятістю, головним болем, втомою і бажанням просто зникнути на мить,
на день, на два, чи узагалі... завжди ідучи на роботу задаю собі оте одне
питання чи те усе мені потрібно - купа проектів на роботі, моє маленьке
будівництво на дачі, тренування, участь у організації нашого клубу, і ще
багато багато чого яке назбирується за тиждень і ти чомусь допомагаєш,
вирішуєш, дієш... мій фотоальбом який я уже завершую третій місяць,
перероблений повністю уже разів з три і все одно лише на стадії
завершення... а скільки ще ідей і думок у голові які інколи не дають у ночі
заснути... тиждень у якому більшість днів у якому ти ледве доповзаєш до
ліжка, щоб просто забутись і заснути. І те одвічне бажання щоб
прийшовши додому тебе просто вислухали і почули... чи щоб не говорячи
ні слова просто зрозуміли. те одвічне відчуття самотності і темноти, яке
зникає з усією цією зайнятістю і виснаженням даруючи змогу радіти
якимось маленьким справжнім проявам життя... те відчуття доповненості і
потрібності. те солодке відчуття коли знаєш що ти потрібен і тебе чекають
не лише дома у акваріумі риби :). може це усе і примарні відчуття, але
вони дають поштовх не зникати і іти вперед, що б і як би там не було...

Прийшов на роботу, випив гарячої кави зігріваючи до неї долоні, подумав
про все це - привіт новий день, я весь твій на сьогодні :)
2012-10-30 10:17:22

Добро

Добро, добрий заразний вірус у який уже майже ніхто не вірить :)… А він ж усе таки існує…
Колись побачив от такі слова, які заставили задуматись і з часом призвели до того що Ви читаєте зараз – «Маленька людина у маленькому місті зробить маленьке добро і світ зміниться)))».
Так я вірю у це, може все таки наївно і по дитячому, але все ж таки вірю :)…
Як на мене багато з нас не розуміє саму суть добра, чи не досить її усвідомлює, вважаючи що ніколи такого не робив чи про це все не думав… Сутність добра це не лише подарувати комусь машину чи яхту, віддати усі гроші, речі чи свою печінку)). Добро це не лише великі і показові вчинки, це посмішка випадковому засмученому перехожому, це і сказане щиро дякую за найменшу допомогу,це і слова «давай я допоможу» інколи висказані дома чи деінде, коли бачиш що комусь потрібна допомога. Це нагодоване нічийне щеня, це є не вбите з рогатки пташеня, не обмальовані сусіду двері, і не облайаний хтось під гарячою рукою)). Це пиво випите з другом, як лише причина відвертої розмови, коли бачиш що йому (їй) погано на душі від чогось… Це щось зроблене просто так, сказане просто так, подумане просто так, щось хороше. Це не викинуте де небуть сміття, це не обписані щойно помальовані чи відреставровані речі, на які було покладено стільки зусиль і пролито стільки поту… Це порада і підтримка у потрібну мить, це пробачена якось провина. Це багато дуже багато того такого на перший погляд незначного що робимо, бачимо, спостерігаємо ми кожен день, навіть не звертаючи на це усе ваги…
Добро не показове, йому не потрібно фанфар, червоної доріжки і задоволених фанатів. Добро це те що заставляє нашу понівечену душу знову сіяти і радіти. Воно є у кожному з нас і без винятків, ще б кожен хотів розгледіти його у собі :)
Сказати що я нічого не вартий, нічого не зможу змінити це те саме що заразити інших такими ж думками.
Якщо не я то хто?
Хто має творити добро, якщо не я?
Якщо всі так будуть говорити то провірте краще не стане). Чи Ми думаємо що воно от так було погано і враз все само зміниться :)))
Є така теорія вчених про мавпу і палку. Коли на двох сусідніх островах жили мавпи одного виду. Відстань між островами була настільки велика, що вони не могли побачити чи почути своїх сусідів з іншого острову. На одному острові мавпи якось навчились користуватись палкою, щоб збивати кокоси. То на наступний день на другому острові мавпи почали робити те ж саме. По теорії, якщо певна кількість особин якогось виду досягає певного рівня розвитку то на цей рівень переходить увесь вид.
Так чим ми гірші за них?) ми ж вроді вище у щаблі розвитку?, чи ми уже настільки високо, що зовсім забули як це, бути посправжньому людиною?
Так що, кожна маленька людина творячи маленьке добро змінює цей світ, повірте мені :)…
Добро і зло це не в комусь чи чомусь, це у нас самих… добро і зло це не хтось чи щось це ми самі.
П.С.: надіюсь це все є причиною задуматись, а може все таки… у самого в житті було і є стільки усього, але э ж куди прямувати, над чим задуматись ;)... так що все написане напевно все-таки більш для себе, щоб не забував.
А якщо пост просто порадував когось з Вас чи насмішив, ось ще одне маленьке випадкове добро :)
2012-08-21 02:13:50

Влада і ми

Незнаю, скільки б не брався за обдумування цього питання - завжди мурахи по шкірі починають бігати. Від думок і картинок які пролітають у голові, складаючись у одну страхітливу сюжетну лінію.

Чесно, за свої 27 ще ніколи не бачив, щоб це поняття у любій сфері життя призводило до чогось хорошого... Влада змінює людину, як вірус який поглинає усе лишаючи лише потрібні йому одному функції... Залишаючи лише оболонку людини, висмоктуючи усю суть і душу. Ви можете заперечити мені і маєте на це повне право. Це лишень думка яка склалася з роками, прочитаними статтями, переглянутими телепрограмами, побаченим, почутим і відчутим на собі і близьких. Я бачив як влада змінює друзів, і не бажаю нікому побачити це...

Скільки вбивств, безчинств, розбратів лише через те, що «Я можу».

Кожного дня бачиш нові сюжети, читаєш нові новини і історії — тут убивство через те що щось не поділили, там чиновник чи застрелив чи переїхав, чи когось згвалтував... Там діти яким випадково попала в руки влада батьків, роблять таке, що б не зробили й дикі звірі зі своєю здобиччю. Там десь у тебе дах над головою і ти уже пуп землі, там ще щось... Це все заставляє задуматись і від тих усіх думок інколи не можеш заснути.

Скільки понівечених душ стоять на доріжці у пекло навіть не задумуючись про те, що щось не так... Скільки я бачив людей які і не розуміють, що у їхній поведінці щось не так, сприймаючи все уже як належне.

Не розуміють і люди те, що все що вони творять віддасться і на їх дітях. Я не говорю про кару небесну... я говорю про зміну життя у цілому, як такого. Вашим же дітям жити у світі який сьогодні творите Ви, так саме Ви а не хтось інший. І це стосується усіх нас... Ми просто не хочемо задумуватись про усе це, відкидаючи як щось неможливе і неймовірне.

Хоча знаєте ось що помітив, пянить за часту неочікуваний приплив, а не повільне наростання... Здебільшого надання надто багато влади людині, яка до того її зовсім не мала ось що пянить найбільше. людина навіть не помічає як вона починає змінюватись у щось інше і таке не людське, сприймаючи це все за нормальний стан. Коли відбувається повільне наростання сил і повноважень це чомусь не так впливає на людину - ніби антидот наша душа ще може противитись цьому наростанню. Хоча й нажаль не усі виграють цю маленьку війну , війну між я і Я.

Змінює також безсилля. Ви скажете — чим більше влади тим більше можливостей?. Ні, не все так просто. Чим більше влади тим більше людей яким потрібна від вас ця влада. «Друзям», «Рідним», «Близьким», тим хто допоміг вам її здобути і тим хто допомогає утримувати, навіть тим хто просто бездіє, щоб ви не втратили її... усім Ви «винні»... Людина замкнута у таких чотирьох стінах, бачучи безвихідь ситуації стає просто маріонеткою у руках інших... І я не знаю що гірше — мати владу і творити щось самому, чи щоб твоїми руками творив хтось а ти просто дивився на усе це у безсиллі... Як мученик якого довго катували і потім зняли з «диби» за обіцянку стати катом, така людина стає сама катувати інших віддаючи і переносячи свій біль у біль іншої людини...

Колись довго думав над тим, якій людині можливо дати у руки владу і яку б не змінила вона... і знаєте, так і не дійшов до якогось висновку. Це мала б бути людина якій лишилось жити на тому світі не так багато щоб влада не встигла змінити її, людина без сімї яку б змогли контролювати, людина яка не втратила за все своє життя віру у людей і хороше, щоб робити добро. Це мала б бути людина у житті якої було все — від найнищого низу і до найвищих висот, щоб знати як це... людина яка б знала справжню історію свого народу а не якогось одного його регіону, так як історію зараз пишуть усі під свій устрій і лад. Людина яка б хотіла, справді хотіла робити добро... і розбиралась у будові держави, її структур і можливостей, новітніх технологій, щоб допомагати розвиватись як країні так і своєму народу.

Але вся біда у тому що за своє життя я ще не зустрічав людини яка б відповідала усім цим критеріям :). і можливо що це просто видумка, або людина яка й сама не усвідомлює що вона саме така.

Тому напевно добре і заодночас погано що уся влада зосереджена не лише у одних руках. Руках які б дійсно змогли витримати цей тягар відповідальності, фізичного і розумового штурму.

не хочу тут чути закликів і обговорень політиків і депутатів з бізнесменами і бізнес вумен)... цього і так хватає і уже надоїдає.

Незнаю чому взявся писати цей пост, знаючи що обговорення його зійдеться лише до розгляду чиновничого злочинства, а не розуміння того що хотілось донести цими словами... напевно тому що посправжньому співчуваю тим людям, яких зачепила ця страшна хвороба.

І хотів би попросити. Боже дай нам сили не здатись і не перетворитись у щось не людське, і дай нам розуму, щоб зрозуміти і осмислити те все що творить з нами відчуття влади... Дай розуміння того що ми творимо сьогодні буде тим, що наші діти побачать завтра. Боже не дай нашим дітям завтра стати тими ким ми є сьогодні.

2012-08-14 11:32:04

Продовжимо у стилі 10-ти

А гарна ідея написати про щось що б вмістилося у 10 подій у твому житті... Правда важко вибрати саме тих десять. Ну що ж спробую і я ;). Лиш би встигунти до кінця обіду).

1) Почнемо напевно з дитинства. виріс я у той час коли були у моді вуличні розбійники і різного роду шпана. Незнаю як дорослим, але нам дітям було важко. Старші діти не поважали могли обізвати чи побити, а на вулиці міг зустріти двійко чи трійко бездомних-старшокласників, які могли пригрозити і відібрати все що завгодно. От і в мене в дитинстві був такий випадок, коли хлопець років з 15 з собакою і з своєю сестрою якось перестріли мене на дорозі біля стройки. Він витягнув ножа і приставивши до горла сказав знімати мої нові кросівки... Я зняв, він почав надівати але вони не налазили і просто викинув їх у озеро поблизу і вони втекли. Я витягнув прийшов додому. Тато питав чого я такий мокрий і обшарпаний я йому розповів що на мене напали (мені тоді було років 8 чи 9 напевно) тільки про ножа аніслова не сказав. Він взяв мене за руку і сказав показати де то все було. Ми пішли їх шукати, але я його повів у іншу сторону, боячись що і йому щось можуть заподіяти... Незнаю тоді чомусь не боявся за себе.

2) Колись вертаючись додому, почалась страшенна злива. І ми бігли з другом, ховалися по під балконами будівель, щоб як найшвидше встигнути вернутись. Біля нас тоді неподалеку вирили величеньку яму, щось ремонтували. А так як дорога була похила то дощова вода збиралася у тому місці у саму справжю річку і неслась в яму зникаючи кудись у глибині. Друг перескочив річку а я щось не помітив, впав у саму середину... І вода понесла до ями... Добре що він встиг вхопити мене за руку і витягти, ато не було б кому зараз вам писати оце все :).

3) У нас в сімї колись було не так все гладко й тихо, були інколи сварки. Будучи малим, свідком однієї з яких я став, після того страшенно почав боятись темноти... Ми ходили до різних лікарів, навіть їздили до якоїсь бабці-чаклунки, саме вона сказала що певно це саме через той випадок дома. Але хотів я сказати не про те - то все не допомогало і перестав я боятись темноти коли якось однієї ночі не перехилився через ліжко і не заглянув по під нього у очі самій темряві :)... такщо все у ваших руках а не в комусь іншому ;)

4) Перше справжнє кохання у мене було, неповірите - 23роки :)... не так модно як зараз))... але саме у той час я зустрів людину яку посправжньому полюбив. Це важко описати... Як би я не хотів, але це не опишеш, такі, саме такі відчуття потрібно пережити, щоб зрозуміти :). Хоча ми вже давно не разом, але все одно чомусь часто згадую її і молю Бога щоб у неї з її чоловіком усе було як найкраще... От так якось...

5) Коли привязуюсь до когось чи давно знаю, то відчуваю людину... Це як якісь чари - тільки не смійтесь :). Можу вгадати настрій, що сталось, коли людина заговорить чи щось скаже, чи подзвонить... Навіть на віддалі одне від одного. Це ніби знати чужі думки.

6) Позавчора прийшов на кухню щось зробити поїсти після роботи. Бачу комар сидить на холодильнику - так і не наважився його вбити). Тільки сказав йому що ми ще зустрінемось коли він захоче мене вкусити)))... От така я якась людина, не можу вбити і комаху просто так, хоча і знаю що вона потім зашкодить... Так само з деревами - не можу ламати просто гілки чи стинати... Таке враження що це все живе і дереву теж боляче... дивно якось то усе))).

7) Змалку люблю писати, малювати, ліпити щось, вигадувати, фантазувати, люблю електроніку, техніку, люблю робити щось з дерева... Не скажу що у чомусь з того я досяг чогось особливого, але все одно люблю це усе :)... Якось напевно забагато захоплень для однієї людини, але ніодне я не можу покинути :)... Буває на деякий час забуваю про дещо, але потім приходить натхнення і все...

8) Страшенно люблю солодке)). Ну про це напевно знають уже усі мої друзі). Не можу собі відмовити у чомусь солоденькому. Якщо кажуть що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок)... то до мого напевно через тортик))). Коли був малим, та й зараз правда уже набагато рідше позволяю щось спекти собі сам, якщо дуже чогось хочеться... Такого екзотичного, а в магазин не охота бігти...
Колись коли були малі то сестри приходили до нас по неділям і бувало що пік щось солодке і з чаєм наминали то все... мммм... :)
У нас в сімї завжди було так - чогось хочеш своєрідного піди і зроби це сам. От так і навчився готувати)), та й може тому що і батько добре готує поїсти :).

9) Дуже люблю ходити пішки... У мене бувало таке що черевики не витримували тест драйву))). Каблуки в основному ламались за 1-2тижні... Тому більше люблю кеди і кросівки... А хто ж витримає то все, якщо у мене відстань між роботою і домом близько 7км. Часто ходжу і на роботу і назад пішки, а ще скільки так находися за день :)...
На кедах шнурівки завязані по різному))) і головне що ніхто не помічає :)... Це не тому що мені ліньки перевязати, а тому що чомусь хочеться, щоб так було :)... Це все пішло від знайомої, яка сказала що їй на день народження друзі подарили купу шкарпеток, красивих різнокольорових і всі без пари)) оригінальний подарунок - чи не правда ;)

10) Що ж написати останнім... Дійсно не хватає десяти штук)... Напевно все таки це музика... Може не значний розділ у мому житті, але для мене важливий. Мамо я меломан)))... Люблю різні стилі музики, список груп і пісень які мені подобаються уже не вміщається на вінчестер компютера))... Люблю слухати музику підчас робочого дня під настрій, і коли настрою зовсім не має... Вона ніби віддзеркалює твої емоції почуття і відчуття :)... часто допомагає знайти правильне рішення, чи просто заспокоїтись, вернути сили коли уже сил нема, і вернути віру у себе, близьких, друзів і просто в усіх людей :)
П.С.: не встиг)))
2012-07-12 02:52:48

Літо :)

Літо - своєрідна спекотна пора :)

Кожне нове літо як ніяка інша пора року запамятовується завжди яскравими і новими подіями у твоєму житті...

Літо це час відпусток і літніх канікул.
час прогулянок вечором коли уже трішки більше тіні і вітер обдуває лице ніби холодний морський бриз...
час забав, у дітвори й дорослих :)
час пегегонів у пошуках шматочка тіні і сонних перехожих рано вранці
час кремів проти зсмаги, лосйонів проти засмаги і ще багато чого проти засмаги, і кефіру по усьому тілі коли це все не допомогло)))
час "а ми ж тобі казали" відносно пункту написаного вижче)))
час морозива і плитки топленого шоколаду, який чомусь завжди якимось невідомо-магічним чином опиняється на штянях і завжди у самому видному місці)
час сну без сну коли одна нога накрита а друга десь назовні, й не знаєш чи закутатись чи повністю відкритись :)
час гітари, друзів у вогнища, і пригорілого шашлику - на який уже ніхто не звертає уваги, заворожений магією літнього вечора
час "ну мамо я погуляю ще хвилинку" сказаного уже в третє чи четверте :)
час опісляобіднього солодкого сну, коли лежачи у затінку дерев дочитуєш улюблену книгу, і наступає солодка дрімота... яку все намагаєшся кудись прогнати, але вона вертається і віки стають все важчі, і важчі, і важчі :)
все згадую той час в садочку, коли так не хотілось спати... і ти тихенько накрившись простинькою щось бурмотів собі під ніс. і сон так підкрадається тихенько й ледве чутно. заснув... а тут вже вихователька тебе ласкаво будить - ну що поспав? пора уже вставати... ні я не спав, відповідаєш, потираючи з просоння оченята :), і знову ігри, жарти й море сміху :)
час коли нехочеться їсти, спати, рухатись і тим паче працювати)) і думки чомусь десь так далеко :)
час ніг у воді, рук у воді, лиця у воді, а потім і вух у воді)... коли як бегемот висунувши лише голову не хочеш нікуди звідти вилізати)))
час води у вухах, стосовно пункту написаного вижче))
час злив-дощів, під якими так хочеться прогулятись
час подорожей і мандрів
час ? та я думаю ви й самі зможете доповнити ще чого це час :)
2012-07-09 02:54:30

Дощ

Кап кап... капає дощ по дахівках балконів і тротуару напів сонних вулиць... Чомусь саме дощ навіює спогади, даруючи безмежну плутанину думок у голові :)
Незнаю як Ви, а я завжди любив, та й люблю куди ж без цього просто вийти на балкон, сісти з краю відчиненого вікна з кружкою гарячої запашної кави і слухати як стукотить дощ по дахівці балкону... З кожною краплиною, яка падає з неба на землю, з неймовірною швидкістю у твоїй голові пропливають спогади, різні відчуття, настрої, думки... Дощ допомагає розібратись чи забути... Він ніби змиває увесь бруд і втому важкого дня. Поєднуючись з теплом чашки, дарує відчуття тепла і захисту, вказуючи що усе що назбиралось і наболіло, у се це пройде, загоїться, зникне.
Інтересно інколи думати що от в такі моменти десь хтось теж сидить біля вікна з гарячою кружкою чаю чи кави і вдивляючись у цей неймовірний небесний водоспад обдумує щось своє, сподівається і мріє :). Це все дарує якісь неймовірні відчуття затишку і підтримки - ти не один.

Люблю гуляти під дощем,з парасолею чи без. Стукотіння дощу по парасолі - ніби дощ стукає у закриту душу, кажучи "чого такий сумний? :)", "усе буде добре :)"...
Люблю гуляти під дощем з кимось :), тоді розмови найбільш відверті і щирі...
Люблю бачити відображення старовинного міста у дзеркалах калюж. Бруківка, яка виблискує сяйвом зірок і ліхтарів... Даруючи вечору, вулицям, перехожим і усьому місту якусь своєрідну нікому докінця не зрозуміло магію... Магію життя.
Люблю краплини після дощу на гілках дерев і кущів... Ніби водяні бруньки вони виблискують на вранішньому сонці усіми кольорами райдуги... Відбиваючи і віддзеркалюючи у кожній краплинці якусь свою неповторну частинку історії.
Люблю бачити перехожих, які намагаються обійти калюжі утворені щойно випавшим дощем, ступаючі так обережно повз них... І дітей які не проминають жодної калюжі))).
Люблю запах трави після дощу...
Ще більше люблю затишок дому, прийшовши промокшим до нитки, через те що знову зранку забув парасольку).

Люблю дощ...
2012-03-11 08:18:19

Реконструкція

Реконструкція... Що це? з чим його їсти, як смакувати?

Слово таке смутно знайоме і таке невідоме.
Слово, яке насправді має стільки значень :)

Хочу розповісти Вам про одну мрію маленької дитини, юнака, хлопчини :)... Мрія побувати там де вже не можливо побути; спробувати те, що неможливо спробувати; відчути те що вже давно невміють відчувати...

Була колись у мене одна заповітна мрія... Чи то навіяна переглянутими фільмами, мультфільмами, чи прочинаними книжками, вислуханими історіями, навіяна снами і відчуттями... Мрія повернутись у часи лицарів і драконів, коли слово "честь" ще щось важило і керувало діями і вчинками людей... У те життя, яке здавалося таким простим і справжнім... Коли боролись з вітряками за честь прекрасних дам :), коли пригода чекала за кожним поворотом на дорозі і мріями можливо було жити...

І ось я тут :)... Одна мрія, одного маленького хлопчини все-таки здійснилась :)

Реконструкція - це відновлення життя і побуту, думок і цілей, мрій і ідей людей на певному відтинку часу...

Незнаю чому ми займаємось цим, у кожного свої причини. Хтось хоче стати воїном - найпершим і найкращим; хтоль хоче пожити минулим, щоб зрозуміти як воно було; когось просто туди затягнули друзі)); хтось, щоб самому знайти друзів; хтось так виражає себе, коли не може знайти себе у теперішньому; хтось відпочиває, а хтось працює :); хтось так знайшов чи хоче знайти своє щастя і самого себе :)...
Для мене це можливість відпочити від реальності життя, зануритись у минуле, з якого я черпаю сили, щоб жити теперішнім. Відчути і усвідомити ті ідеали, якими я керуюсь і слідую через усе своє життя. Можливість зрозуміти хто я і ким я хочу бути...

Реконструкція - це дитячі забавки, якими бавляться дорослі люди :)... незнаю, можливо воно й так, не буду сперечатись :)
Це життя, яким ми живемо... Молодь, студенти, інженери, професори, керівники підприємств... Круті дядьки))). Так, так - нас багато і ми різні... З однією і тією ж любовю, і покликом у серці до чогось такого незрозумілого, і давно забутого...
Це люди деякі з яких знають про даний період і про саму історію більше ніж ті хто її викладають за професією; люди яким не треба завчати дати і події - вони живуть історією...

Незнаю що сказати. Реконструкція це слово, яке колись для мене не мало ніякого значення, а тепер настільки багато значить :)

Це слово, яке дало змогу знайти нових друзів і ще краще пізнати старих :).
Допомогло скинути весь стрес невдалого дня, тижня, місяця, увесь цей негатив на тренуваннях...
Дало змогу поборотись на мечах...
Навчитись чомусь новому і так мені потрібному...
Побувати там, де б ніколи не побував, побачити те що б ніколи не побачив...
Відчути дотик минулого...
Солодку мить перемоги і гіркий присмак поразки...
Побувати в історії, що оживає у тебе на очах... І відчути себе її частинкою...

Дякую тобі :)
2012-02-11 09:11:33

Дивна штука - життя

Дивна штука життя... Вкотре повторюю собі цю фразу пишучи наступний пост...
Завжди над тим думав, але так і не зміг знайти відповіді на питання - чому ми віддаляємось коли життєві дороги розбігаються у різні сторони?
Ти ж лишаєшся собою і вона вроді не змінюється, у вас стільки ж спільного, стільки ж хорошого чи поганого... Але чомуь в одну мить люди стають настільки чужими... Чому щось таке хороше інколи так швидко зникає і розбивається з втратою стосунків.
Незнаю... Судячи по собі я напевно б відповів, що це внутрішні страхи, спогади і біль... Це те що кричить не пиши, не роби, не говори, не думай, бо буде знову боляче, бо почуватимешся ніяково, бо знову голова буде забита думками, яким немає вже у серці місця... Напевно це все-таки внутрішній страх, що зробив(зробила) щось не так, чи ще можеш щось накоїти, щось подумати чи зробити що ще більше зашкодить, засмутить, розібє те що і так уже розбито...
Знаєте сам же ж такий, усе є, людина не пропала. Але не пишу, не думаю, стараюсь не зустрічати... Бо боюсь... Страх щось сказати чи зробити не те, бо відчуваєш що "не того" і так уже було надто багато...А сам переживаю чи радію за найменшу дрібничку про яку дізнаєшся випадково... Інтернет це зло), а особливо у такому відношенні... Як же це було просто колись, одне листування, переїхав у інше місто і просто загубився)... А тепер цей інтернет усюди)... І ця мовчанка, яка інколи нависає просто виїдає тебе з середини... Раніше хоч міг через пару Років зявитись сказати адрес загубився, чи поштар Не доніс листа, чи ще щось але вигадати)). А тепер... Двоє людей по обидвох боках мережевого дроту, які розівчились спілкуватись... У яких є стільки всього чим можна поділитись, які не змінились, вони ті ж самі які зустрілись, познайомились, полюбили... І водночас такі тепер чужі... Кожен зі своїми страхами і переживаннями, які не дають заговорити...
Дивна штука людина)... Згадує лише погані моменти у свому житті, даючи поживу для страхів і переживань, забувщи що було не усе так погано...

Ви знаєте можна не говорити і роками, просто інколи так хочеться розуміти, що та людина на тому кінці дроту знає що ти тут, ти нікуди не зник(зникла), що якщо буде дуже боляче чи просто захочеться поговорити то ти завжди тут, завжди радий висухати, зрозуміти, підтримати чи допомогти... Щоб розуміла що ти той(та), не інакший, не вимагаєш, не злишся, незмінився...
Надіюсь вона це знає... Ми можемо бути різними людьми, жити у різних містах, ми можемо не бачитись і не розмовляти... Але я хочу, щоб ти знала - я тут, я нікуди не пропав, я такий же... Те що я говорив і робив не було лише словами чи винками, які тепер не мають значення...
2012-01-12 04:32:15

Наука і життя

Не знаю з чого почати, просто чомусь захотілось поділитись своїми враженнями і думками.

Недавно був на двох наших АЕС і враження якісь неймовірні. Хтось скаже а що ж там такого, груда металу, бетону і іншого сміття і все) але не все так просто.
Якось моя муза у розмові згадуючи про своє місто описувала його маленьким індустріальним районом де лише одне кафе на ціле місто і нічого більше... Може й воно так, але мені у той момент дуже хотілось там побувати. Чи то відчути настрій того місця, волю і дух звідки до мене прийшло це маленьке чудо :), чи ще щось я не памятаю... Памятаю лише настрій і дуже сильне бажання побувати там... І така нагода недавно видалась...
Кузнецовськ... По дорозі у це місто мене спочатку здивувало багато селищ і містечок у яких більшість будинків з блакитними вікнами і дверима... Як мені пояснили це оберіг, який прийшов до нас і залишився ще з давніх часів. Деякі будинки розмальовані у різнокольорові фарби, кожен інший, чимось особливий :)... З задоволенням сидів і дивився у вікно на проминаючі і зникаючі у тумані будинки... Великі золотокупольні храми і церкви, то деревяні то камяні... Красиве індустріальне місто, може й маленьке, може й у якому мало що є такого від великих міст... Але навіть при вїзді у нього відчуваєш ніби ти в дома... Широкі вулиці, нема міської нашої метушні, привітні випадкові перехожі :)... у ньому є те що уже давно забули і втратили наші великі міста... Не довго я там був, так як наша подальша подорож йшла у трішки іншому напрямі, але мені було дійсно дуже приємно там побувати...

При вїзді у місто зліва з туману винирнули труби реакторів Рівенської АЕС... Це просто неймовірне відчуття... Ця величезна споруда, яка просто приголомшила. Усе як на картинках і у фантастичних фільмах... З близька біля електростанції роумієш настільки ти малий порівняно з усім цим...
На вході одного з корпусів висів годинник, який одразу привернув увагу. Звичайний електронний, але у який було вбудовано лічильник радіаційного фону, який він успішно показував... Рівень радіації не більше ніж у любому іншому місті, але це відчуття яке охопило мене тоді і ці думки це все важко передати... Якесь невимовне розуміння того наскільи ми багато всього досягли, і таке ж розуміння що ми ще практично нічого не знаємо і не розуміємо.

Ви знаєте скільки і наскількох електростанціях я не бував така от думка в голові. Ми "приручили" атом, "заставили" електрику текти як кров по наших металічних венах і артеріях, розтікаючись від серця до кожного маленького будинку у найвіддаленішій точці землі. Ми стільки досягли у науці, бачили космос, бачили за допомогою електронних мікроскопів структури найдрібніших молекул. Ми стільки досягли, але лише усі ці досягнення показали наскільки ідеальний і невимовний, незрозумілий і цінний є світ який ми топчимо у себе під ногами навіть не задумуючиь і сприймаючи уже все як належне... Наскільки ми ще мало знаємо про навколишній світ і про нас самих. Ви знаєте чим сильніше розвивається наука тим все сильніше розуміємо наскільки продуманий і неймовірний план був у творця цього всього :)... Наскільки все повязано, сплетено і нероздільно. Наскільки все подібно-неподібне і неідеально-ідеальне :)
2011-12-08 10:52:23

Романтик

Колись мене запитали "а хто такий романтик? і чому їх так мало?". тоді я лише посміхнувся і відповів, що ми просто ховаємось :). Але от гуляв сьогодні по осінньому парку і саме ця думка не давала спокою... Так хто ж він чи вона, і чому нас так мало...

Усі ми народжуємось романтиками без вийнятків і без правил. Маленька дитина у перше поглянувши на світ бачить його зовсім по іншому ніж ми зараз. Кожна річ є невідома і така таємнича. Уява ще немає меж і границь, розум відкритий до нового і не зрозумілого... Так, саме у дитинстві, як би не складалось наше життя ми є маленькими і справжніми романтиками :)...

Але ідуть роки, ми дорослішаєм... Вішаємо на себе стільки правил норм і законів скільки зможемо нести. Бачимо як ламаються наші мрії, як життя набирає не лише легеньких сітлих тонів, а й багряного... давить суспільство яке живе по своїх законах, з якими ти рахуєшся або зникаєш...

Поки ми дорослішаємо, багато знас починає розуміти, що романтизм є несумісний з цим світом і якщо хочеш досягти чогось матеріально, і того що дозволить тобі жити зараз, тут і тепер то треба відмовитись і прийняти сувору реальність. Ці зміни відбуваються підсвідомо, ми не розуміємо і не відчуваємо, але помалу крапля за краплею втрачаємо цей так потрібний нам стан душі романтика.

А що ж відбувається з тими хто ще тримається і не хоче відпускати?
Романтик це дуже чутлива людина Ви самі це розумієте. людина яка живе двома світами - реальністю і мріями, бажанням бачити у всьому сенс і щось хороше... бажанням виконувати свої бажання)
Але невдачі у житті, біль утрат матеріальних, духовних, дружніх чи сердечних... такий сильний біль заставляє грубіти серця. Бажання не відчувати невплинно, невблаганно, по волі вбиває у нас залишки романтизму...

Романтики напевно трішки божевільні :), ті що лишаються і вірять після цього усього у краще, напевно дійсно такими є. це я і про себе включно)) Інколи дивишся на себе і усе це і думаєш, лише б божевільний шукав у цьому всьому якийсь сенс і вірив у краще :)

Хтось скаже - от я такий щасливий, романтик від душі і це усе не правда що Ви тут написали :). Можливо і не правда), але признайтесь чесно, чи нема у Вас такого, що на душі інколи після хорошого дня, купи друзів і веселощів, приходиш додому а на душі стає так млосно й дико що не знаєш де від себе дітись?. Не дарма є вислів "Люди не замечяют, как плачет ночами та (тот), что идет по жызни смеясь..." Люди бачуть романтика щасливим, усміхненим, інколи дивакуватим і загадковим :), але ніхто не бачить як йому часами буває важко сприймати і переносити той біль реальності.
Інколи в такі моменти ідеш по вулиці і думаєш - а що б було, якщо б тебе не було, не народжувався чи просто зник, чи... і розумієш що б нічого не змінилось... Час би зтер сліди і залишки твого існування. Розумієш що ти потрібен лише собі і більше нікому... Дивно, але таке розуміння всетаки не приносить негативу, а дає рух у перед і розуміння що ти потрібен хоч 1-й людині на землі))) не знаю як у Вас, у мене так :).

Ось в саме такі моменти, коли болю надто багато, може саме тоді романтик перестає бути романтиком? ставить між собою і почуттями стіну... Стіну, яка з кожним днем, годиною, секундою, миттю росте, стає все вищою і міцнішою... До миті коли уже не відчуваєш, миті коли починаєш вважати такий стан нормальним. Світ, суспільство, ми, уже нічого не тисне на тебе - повна асиміляція...

Але як би там не було, романтиків всетаки багато) ми дійсно ховаємось, але це секрет :)
Компроміс між романтизмом і реаліями життя, це зовні бути успішною, усміхненою, суспільною людиною, але у серці залишатись от тим маленьким романтиком :)... Ми ховаємось від світу реалій і болю, черпаючи сили у вірі в щасливе майбутнє і сенсі у всьому, що на перший погляд немає ніякого сенсу :)

Біль і посмішка, світ і ілюзія, сльози і радість, усе це живе у одній єдиній людині - романтику.
2011-11-04 03:03:22

Дитинство :)

Дитинство - дивна суміш букв, яка викликає стільки спогадів, суміжних почуттів і відчуттів...

Дитинство.
Яке воно?
У кожної дитини воно було своє, яке сформувало з нас саме тих ким ми є зараз... так так саме воно і ніщо інше :)





Моє дитинство пройшло у великому місті, маленька багатоповерхівка), для дитини у мому віці це був справжній небосхил, так на 5ть поверхів)... Навколо купа дітей... Кожного дня ми збирались після уроків на вулиці і грали в різні ігри до 5го - 7го крику мами "додому")))... Най улюбленішими напевно були козаки-розбійники... Коли домовлялися забігати не більше ніж за два будинки, але все-таки хтось втікав так далеко, що потім не могли його знайти). Однією напевно з найзахопливіших ігор були лови), піжмурки, і подібні ігри... Лови найкраще виходили після грози, коли у нас на території будинку падали дерева і ми грали так, щоб не можна було зійти з дерева, лише на ньому... От тоді починався шалений дитячий шал і сміх... Пам'ятаю якось у нас похилилась верба, вона ще не впала але схилилась десь практично до землі і ми як ті мавпенята бігали по ній, хитались на гіллях як на ліанах, ховались під її листям і гіллям...
А ще будували фортеці на деревах... Таскали купу дошок хто де тільки міг що знайти і будували собі будиночки, в яких здавалось тебе ніщо погане не може дістати - замок з зеленого листя :).
Осінню бігали збирали купи листя і то стрибали у них дивлячись як воно розлітається навкруги), то валялись у ньому, борсались розкидаючи його одне на одного... На нас так злісно і водночас лагідно дивились прибиральники), розуміючи що це діти і це лише гра...
Зимою коли ще було багато снігу, чи то я тоді ще був настільки малим... Інколи здавалось що вийдеш зимою, а сніг по пояс)... Ліпили сніговиків, збирали дві фортеці і перекидувались одна з однією сніжками... Біля мене біля дому садок і там завжди у зимку була купа снігу навкруги, забігали туди і бавились козаки-розбійники... От так втікаєш від когось, стрибнув у купу снігу з головою і тебе уже ніхто не знайде).

А скільки раз я чуть не получав ремнем по задниці тому, що десь гуляв і відходив дуже далеко))) Всетаки велике місто і я розумію батьків, тепер розумію... А тоді дупа від ремня боліла))).

От таке от дитинство... Таке у мене у Вас інше, не мешш цікаве ;)... Можна ще багато чого розповісти але читача не можна завантажувати інформацією і дати хвилинку для роздумів, і спогадів, тому спасибі за увагу :)
2011-10-21 02:11:22

Чому життя не є чорно-білим?

Інколи коли дуже сумно і не знаєш тому причини чомусь так хочеться, щоб у житті не було сірого, лише чорне і біле.
Щоб на кожне твоє запитання була лише однозначна відповідь так чи ні.
Щоб не сумнівався і не боявся того що маєш зробити чи не зробити.
Щоб совість і надія не казали - а може, а може всетаки, зачекай,не роби, подумай...
Чи не легше було б жити у світі де все однозначне: правда-кривда, день-ніч, чорне-біле, друг-ворог, хороше-погане, кохання-?...
Коли знаєш що вчинити можеш лише так чи так... Коли прийняте рішення не обговорюється і не виникає питань "а якщо все не так як ти це баиш?". Не має питань "а якщо б?", немає слів "можливо", немає докорів сумління, немає вагань... Немає болю від правильно чи неправильно прийнятого рішення, немає здогадок і переживань, немає настрою без настрою коли незнаєш що тебе гризе і не знаєш де подітись чи що зробити, щоб надія в серці стихла і згасла...
Чому ми створені такими, що сумніви і сумління з розумом і розумінням не можуть знайти у нас належного місця. Боряться одне з одним не даюи нам спокою... Коли в ночі не можеш заснути від надлишку думок і запитань на які не має відповіді... на які розум давно б відповів однозначно, але надія й відголосок душі каже постривай можливо ти не правий і показує безліч різних рішень з все більш неймовірними кінцівками і сюжетами... які тебе заспокоюють і дають крихту надії, але приносять стільки болю і вагань...

Як би хотілось якось проснутись і чітко розрізняти чорне і біле...
А якщо чесно знайти лише відповідь на одне єдине питання, яке так і не дає спокою... але ще б знайти те одне єдине питання і ту одну єдину відповідь з якою згодиться розум і сумління. крапка яку треба поставити там де життя навмисно хоче поставити кому...


П.С.: а можливо саме ці вагання роблять нас такими як ми є?. напевно саме вони роблять нас людьми такими різними... не однозначними і різноманітними. кожен зі своїми мріями, страхами і переживаннями. саме ця неоднозначність робить нас людьми :)

Пояснив собі і стало трішки краще :). але всетаки інколи так хочеться, щоб було лише так чи ні...
2011-10-05 10:08:41

Я і ти

Знаєте, прочитав одну статтю і вкотре задумався спершу над самим собою... але й не без порівнянь з іншими... задумався над тим як ми залежиим від думок, бажань, переживань, мрій, поглядів, роздумів інших людей... Насправді не залежим, але це насправді... але ми цього поки не знаємо...
Ставлячи себе у центр всесвіту зачасту бачимо, як щось іде не по нашому, не так як задумано... Ніби на зло, інша людина не хоче щось робити так як вигідно і хочеться нам... І нам від цього важко, думаємо чому так, що ми зробили не так. Але чомусь ніколи не задумуємось про те чого у той момент хоче той інший маленький мікрокосмос... Так людина це один суцільний маленький світ, який розвивається по своїх, за часту, та практично завши інших законах... У якому править свій маленький уряд, зі своїми проблемами, турботами, бажаннями і сподіваннями... Насправді наші світи, внутрішні світи кожної людини перетинаються лише у малих дуже малих відношеннях і проміжках часу. Інколи сповнених одною ідеєю, поривом, мрією, бажанням... бажанням жити, виживати, не боятись, причиняти радість чи біль... бажанням існувати.
Зачасту коли щось виходить не по нашому мільйон маленьких голосів нашого я кричить від болю і незадоволення... Як це може бути, як ми моГли програти, як може бути так - ми настільки старались, нам це так потрібно але нічого не виходить... І лише коли виходить совість і душа на нашу маленьку ораторську сцену, натовп замовкає... Лише цих два сивих мудрих дідусі знають, що ще є десь інший мікрокосмос бажання якого зараз збулось, вони знають що це не перша і не остання поразка, що це перша перемога над собою - коли щось виходить не так як ти хочиш але ти не покладаєш рук, радієш що у когось зараз щось вийшло... Що у його маленькому мікрокосмосі нова перемога і свято :)...
Справжня перемога це коли вчишся на своїх помилках, здобуваєш не силою а розумінням і розумом, коли втрачаючи здобуваєш, коли радієш від того що хтось радіє. Справжня перемога це розуміння відносин я-ти, мені-тобі. коли щось виходить не так, а ти не покладаєш рук... Коли твій мікрокосмос в такі моменти тобі каже - "а ну наф... не переживай ми ще переможемо, головне не сумнівайся і не покладай рук, і все буде добре...". Справжня перемога, коли розумієш що є у світі таких безліч мікрокосмосів, подібних чи не подібних до твого, з якими ти стикаєшся кожен день, живеш, розмовляєш, воюєш, укладаєш мир :)... У кожного свої бажання, страхи, переживання. Коли розумієш - так я центр всесвіту, але таких центрів є безліч не більш чи меньш важливих чим я. Кожен з яких хоче бути щасливим, любимим, коханим... У кожного з яких свої бажання і методи їх досягнення... І без взаємодії, підтримки і компромісів буде лише війна, війна у якій програємо спершу ми - чи ми перемогли у одній битві чи ні...
Коли розуміємо що наші почуття, настрій, переживання, залежать лише від нас, а не є у тому винен хтось інший... Не памятаю хто написав, але я все більше з кожним днем думаючи про це, доходжу такого ж висновку - "Будь яка печаль незалежно від причини, є жалем за самим собою". І дійсно, що б не сталось наш мікрокосмос просто жаліє за нами у цій ситуації, зачасту не думаючи і не зважаючи на те - як зараз тому, іншому світові. Він ж не наш і так далеко, чого ним перейматись...
Знаю, чесно дуже важко це все усвідомити, сам такий... Часами буває прозріння, а часами так боляче від того, що щось виходить не так як дуже того хочеться... Але завжди є мудра совість і душа до якої варто прислухатись, і яка тихо тихо шепче тобі на вухо - "все буде добре, не переживай... кожна усвідоблена поразка це посуті перемога над самим собою... все буде добре, і ти будеш колись щасливий... а зараз чи не варто порадіти і навчитись щось від переможця :)"... От коли ми до цього прислухаємось, зявляється усмішка на лиці, проблема і самознищення, відходять на інший план і ми усвідомлюємо що по суті перемогли, перемогли самого себе і навіть зараз хоч трішки, але все таки щасливі...
От такі, якісь психоделічні думки в голові :)
2011-06-14 10:53:34

Розмова

Чому ти себе караєш?

В котре собі задаю це запитання, на яке так і не можу знайти відповіді... Вроді й людина не дурна, самостійна і не побоюсь цього слова самодостатня, але свідомість якої всетаки працює якось не так... В котре задаю питання собі і Богу що я зробив не так у житті, щоб так себе не любити... чому моя підсвідомість так надімною жорстоко жартує, роздираючи душу поки ти сидиш, ідеш, живеш, усміхаєшся... ніби нічого немає нічого не сталося, неможна допускати і випускати усе на зовні... ти маєш бути сильним, що б не сталося і що б не було.

навіщо ти мене при зустрічі обіймаєш і намагаєшся пригорнутись...
навіщо цілуєш у щоку знаючи що хочу іншого поцілунку...
навіщо кажеш як скучила...
чому у тебе такий погляд, що я розумію що ці обійми і слова вони справжні і кажуть більше ніж хочеш приховати...
чому дозволяєш себе пригорнути і розцілувати...
чому потім втікаєш, ніби розриваєшся між двома я, ховаєшся від мене...
чому закриваєшся...
чому дозволяєш це все, якщо тобі потім так боляче...
чому кажеш що розібю тобі серце, якщо не кохаєш. як можна розбити те що не є твоїм...
чому даєш надію, а потім цілуєш у щоку... і я розумію що я знову лиш тінь у твоєму житті...

чому я це все дозволяю...
чому сумую, люблю, кохаю...
чому від кожного твого погляду я тану. кудись зникає вся та мужність і гордість...
чому твої поцілунки заставляють забути про все. і тримаючи тебе у обіймах відчуваєш що тримаєш найцінніший скарб у житті... такий теплий і ніжний...
чому так... мені, що дійсно подобається бачити як тобі погано...
чому я не можу забути...
чому в котре задаю собі запитання "чому?"...
чому замість того, щоб просто забути, відкинути, витерти, зафарбувати, я сиджу на роботі і виливаю думки на парері. чому я так надіюсь що це допоможе... що завтра прокинусь і нічого не відчуватиму... так, просто нічого не відчуватиму... я не знаю іншого виходу...

Боже чому?

ПС: відписав, стало вроді на мить краще... можна жити і боротись далі... все буде добре...
Знаєте, от так подумав і дійшов висновку, що поки є хоч краплинка любові в серці, як би важко не було, все таки відчуваєш себе найбільш живим і справжнім... дивно, але таким справді живим я ще себе ніколи не відчував... як от в такі моменти хороші чи погані, будь-які...
2011-06-09 09:42:27

Круто

Мені так смішно стає і страшно коли бачу двох малих дітей років до 8-10 точно і один до другого каже - "у тебе дівчина є?", "ні": "ну ти атстойний - мені тебе жалко"...
Куди ви спішите?
Чому так престижно стало і законом - якщо у дівчини чи хлопця не було статтевого життя до 15 років то ти вже не "крутий"?
А потім не вміючи ще користуватись презервативами і як за часту буває просто страшно за ними іти у аптеку, завагітніти у ті ж 15, одружитись, і сидіти на шиї у батьків, бавити дитину - о це круто?
Круто не вступити, не знайти хорошої роботи, житла, можливо ї людини з якою б справді хотілось прожити усе життя а просто "залетіти" - це круто?
А круто бавитись у татка й маму коли ви самі ще діти і самим ще б в іграшки бавитись?, якою ви виховаєте свою дитину, якщо ще самі не знаєте чого хочете у цьому житті і не знайшли ще себе, ось це по вашому круто?
Витрачати 2-3 тисячі справді зароблених вашими ж татом і мамою грошей на дитину і жити ось так без надії на світле майбутнє, чекати, щоб батьки відійшли у той світ, щоб звільнити площу і стало хоч трішки легше - ось це може круто?

Курити у 5-7 це теж круто?
а потім у 10-12 не могти пробігти і 100 метрів - це круто?
а коли у 20 у дівчини такий голос прокурений і хриплячий як у старого діда, а то й гірше, що при перших же словах хочеться втікти - це теж круто?
а коли після куріння цілувати дівчину і відчувати у роті присмак - ніби цілуєш сигаретний бичок це теж круто?
а цироз печінки, туберкульоз, рак легенів у 25 - це теж круто?

ааа ні - зараз круто малювати :)
взяти банку аерозолю розмалювати памятник чи будинок - ось це круто?
а написати на стіні "Вася лох" - це теж круто?
а хто після цього лох ти чи Вася?
круто не вміти нічого, але поставити свій підпис на тлі щойно помальованого будинку і водити друзів показувати - ось це я зробив - це круто?
а не прагнути вдосконалюватись і сравді щось творити а не просто, вибачте за слово "вийобуватись" це теж круто?
а спаплюжити чиїсь витвір і домалювати чи замалювати, тому що сам нічого більше не вмієш - це теж круто?

а хто такий пацан?
а чому пацан це круто?
а на євриті "па ц ан" означає - "маленький член"
називати себе маленьким членом - це теж круто?

ЦЕ ВСЕ КРУТО?

Знаєте багато чув - от молодь така: от молодь сяка... а звідки ж вона такою стала?
Ми боремось за чисте місто, за освідчену молодь, за культуру мови...
а самі ж викидаємо мусор не дійшовши да смітника, просто по дорозі, материмось на кожному кроці і всюди, не хочемо розвиватись особистістно, НАМ ЦЕ НЕ ТРЕБА, МИ І ТАК ЗНАЄМО КРАЩЕ ВСІХ...
що ми показуємо нашим дітям???
від кого вони набираються усього, лише з вулиці?

коли йдеш по вулиці і старша жінка років під 50 чи чоловік кидає на дорозі кульок, обгортку, пляшку чи ще якесь сміття... а на проти йде дитина - чого вона навчиться? що зрозуміє?
коли по дорозі інколи йдеш і розмовляють дві людини, і стоїть такий мат, що вроді молодий, а сам половину слів не знаю - чого це навчить усіх, що проходять повз вас?
коли продавець продає динині років 7-10 цигарки, бо йому потрібно виконати план, а потім десь серед друзів розказує як погано що молодь зараз курить - хто він?
коли людина часто каже не правду, а потім в розмові дивується - як це світ став таким брехливим і погрузшим в корупції - хто вона?
коли ми цінуємо гроші більше за здоровя наших дітей і здоровий глузд - хто ми?

коли ми зрозуміємо, що весь негатив і усе ось це іде ні від кого іншого а з першу від нас самих, коли???
коли ми нарешті зрозуміємо, що міняти потрібно не когось, не щось, а нас самих, коли???
коли ми нарешті зрозуміємо що винен не він, вона, воно, вони а МИ, коли???

от коли ми зрозуміємо що зміни ідуть спершу з кожного з нас: і кожен хоч трішечки, зовсім трішечки впливає на цей світ і змінює його...
от тоді почнуться зміни на краще...

і не кажіть мені більше, як погано що все ось так...
задайте собі питання - що я зробив для того, щоб було не так?
може варто задуматись і самому стати прикладом як має бути?
змініть себе і світ навколо зміниться...
2011-03-24 01:48:23

Омріяне щастя

Кажуть, якщо постаратись і достатньо точно візуалізувати собі свою мрію то вона обовязково здійсниться...
ну що ж спробуєм :)

У мене він буде 2 поверховим - з низу велика кухня, вітальня і гараж, може ще й маленька кімнатка... на верху 2 дитячі, спальня і кабінет :)...
кухня простора і добре освітлена, в якій буде усе що тільки потрібне для того, щоб розгулялась фантазія і захотілось створити якесь дуже смачненьке кулінарне диво... можливо якась в японському стилі з бамбуковими кріслами і столиком, або щось плетене з лози... у світлих сонячних тонах...
велика вітальня в якій би було приємно приймати гостей. і камін... хочу щоб у вітальні стояв хоч і маленьки але камін... за ним неподалеку круглий коврик на підлозі на якому могли б бавитись діти :) і крісло качалка, щоб сидіти грітись під коциком і дивитись на вогонь в каміні...
на верху дві дитячі, стіни б в яких я розалював як у казці, кожній дитині у тому стилі який їй подобається... та й якщо б розмальовував коли діти трішки підростуть то не без їх участі, малювали б разом:)
у кабінеті буде шафа з книжками на всю стіну і величезний акваріум :)... це буде куточок де б можна було інколи усамітнитись, попрацювати, чи просто послухати музику...
хочу дуже гарно зробити дах і вікна у даху... хочу лежати на ліжку і мати можливість дивитись на зірки чи на небо :)...
з друго поверху буде вихід на балкончик... який буде виходити на сад... там можна буде літом відкинувшись на спинку крісла, відпочивати :)... чи попивати каву з дружиною почитуючи якусь книжку, чи просто розмовляючи...
у садку буде теплиця і літня кухня, може й банька маленька... зроблені так щоб їх і не було помітно між деревами :), вишні, груші, яблуні, полуницю денеде посадити :)... між двома деревами повісити гамак... також зробити собі десь у кутку саду маленький спортзал з грушею, лавочками, турніком... може ще з чимось... навколо будинку засадити квітів, чи зробити ділянку щоб дружина якщо захоче щось там собі посадила, чи зробла як їй хочеться... і виноград десь посадити у садку - можна над столиками у літній кухні...
та ще багато чого там буде....
і собака буде - дуже лайку хочу... та взагалі любого хоч дворнягу :)
ось таке от у мене буде :)
Дитяча мрія скажете Ви - ну і нехай відповім Вам я :)... мрія котра колись стане реальністю ;)
2011-02-11 12:53:41

Думки в голос

Хм... випав перший сніг, але поява якого чомусь так не радує... Вроді погода якраз така яку люблю, але настрій аж ніяк не відповідає навіяній цим білим ковриком ситуації. Незнаю чому вирішив написати цей пост, в голові думки "чому", рояться як бджоли у вулику... Хм, це не бажання поділитись чимось, щоб мене пожаліли, намає за що жаліти у мене вистачає грошей на свої забаганки, хороша робота, друзі які підтримають завжди, люди які мене люблять (принаймі на це надіюсь :) ). Я розумний, освідчений, чуть романтичний (чомусь багато хто так каже, незнаю їм видніше ;))... Такщо у мене як бачите все гаразд, життя якому багато хто по заздрить...
Але чомусь не все так просто як здавалося б.
Я сам себе нищу одним почуттям до людини, яка в мені не вбачає у цьому плані чогось особливого). Як дивно... на скільки сильно можна покохати за пів року знайомства. Якби хтось це сказав мені - я б певно навів тисячу причин тому що це не можливо, поки це не трапилось зі мною... от такі коники інколи нам підкидає доля).
Я не кажу що стосунки у нас були ідеальні, але це була та й вона лишається людиною мені дуже близькою... Як ми почали зустрічатись у мене на душі було стільки проблем, і такі проблеми у дома і на роботі, що я втікав на роботу, щоб по менше бути дома... дорога з дому на роботу це було певно єдине місце відпочинку, коли ти відходив від усіх проблем тримаючись між пеклом домашнім і роботою яка не давала ніяких перспектив на життя і ламала усі мрії... От в такий час ми познайомились... Хм, дівчина яка дала мені сенс у житті, яка сама того не знаючи штовхнула мене до змін, стала тою за ради якої хотілось стати кращим... Вона не знала про ці усі проблеми, мені не хотілось втягувати її у це багно... хоча це відчувалось, коли я при прогулянках був інколи задуманий чи нічого не говорив, або коли так сильно намагався опікуватись нею і вберегти від усього.... Покохав так сильно як нікого у своєму житті, дивно чи не можливо скажете Ви, але це так відповім Вам я. Може й саме тому у нас стосунки складались не надто добре - коли дівчина бачить що їй нічого не варто робити бо за неї ітак тримаються, то це відштовхує... Всі ми хочем завойовувати, а те що дають даром ніхто не цінує... і не кажіть що це не правда... Сам такий, хоч і не хочеться це визнавати.
Прозустрічавшись пів року ми розстались, і до буклету моїх проблем в такому житті ще долучилась самовбивча дипресія).... Тільки не починайте мене жаліти ;), саме ця остання крапля стала поштовхом до тих змін і того ким я є тепер... все описане в першому абзаці сталось, ну може й не все, але сталось після цієї останньої краплі... коли вже або лягай і вмирай, або щось роби зі своїм життям... Я вибрав другий варіант. Та й ті пів року, які б вони не були - були напевно найкращим періодом у мому житті.
Так з чого я почав писати в принципі цей пост)... хм, пройшло два роки як ми розстались вже рік як ми інколи бачимось з нею, переписуємось, спілкуємось... Щось тягне нас одного до одного, незнаю чому... Можливо тому що всетаки як би вона не говорила про наші відмінності ми всетаки дуже подібні ;)... кожен шукає собі людину яка б була схожа на сабе (ефект дзеркал, незнаю правда це чи ні але всеж таки). Вона не бачить у мені нічого більшого як друга, та й я уже давно перестав намагатись показати, що я можу бути чимось і більшим... Якщо я так можу чимось підтримати чи допомогти людині яка мені не байдужа, то чому б і ні...
А от я чомусь ніяк її не можу забути, намагаюсь, стараюсь як найменше "думати а що б було якщо", бо оцього якщо уже ніколи не буде, відкидаю ці думки як тільки вони починають лізти у голову... але не можу її забути як би не намагався.... вроді живу насолоджуюсь життям, але коли її бачу, я просто пянію від її єдиного погляду... намагаюсь не показувати це), приховати... намагаюсь не лізти у її життя, не створбвати ситуації щоб привернути якось увагу до себе... чомусь ще й досі інколи ревную коли бачу її з іншими чоловіками, і намагаюсь у таких ситуаціях на перекір собі відпускати, робити так щоб як найменше лізти у ці стосунки, хоча це й важко... Знаю що й після мене у неї були чоловіки, вона була щаслива і є щаслива...
З усіх сил намагаюсь забути... але забути не можу... зустрічаю стільки жінок але шукаю саме ось таку...
Чесно часто ловлю себе на думці - наскільки сильно треба тримати себе у руках, щоб не показувати почуття і стримувати кожен рух, щоб не наговорити чи не зробити чогось лишнього... щоб не влазити у хід її життя(я всетаки дуже хочу, щоб у неї було все добре навіть і без мене) і не псувати остаточно своє. ну але це може й не найкращим чином, але всетаки у мене вдається). Не хочу ставати тінню у її житті і я нею не буду.
Незнаю... бачимось з нею разів 3-5 на рік в основному переписуємось, вже б давно забув знайшов іншу... тим більше що батьки і друзі вже давно на кожному кроці нагадують, що мені вже 25 і женитись давно пора)))... я сам дуже хочу мати сімю, свій будинок, дітей, дружину яку б кохав і яка б мене любила... але не можу просто взяти і одружитись чи зустрічатись з дівчиною лише через це бажання... так само як не можу викинути з голови її... не можу бути ні справжнім другом (бо часто в це все домішуються і мої почуття), ні чимось більшим... От так, застряг затиснутий між двома валунами, двома знаками запитання.... знаю що в її очах я всетаки не той, хоч як би добре їй зі мною не було, але прийняти це ніяк не можу... не можу просто змиритись і опустити руки... хоча це б був найкращий варіант для обох.
Я не шукаю поради, мені просто треба виговоритись... пройде час і я, або здамся знайшовши любу дівчину і отримавши не зовсім щасливе але всеж таки щастя, або останусь один - теж не поганий варіант)... Ну, або всеж таки зустріну ту яка заставить забути про все інше...
Життя покаже з часом, за це не хвилюйтесь ;)
2010-11-25 04:36:16

Кохання яке так і не стало коханням

Давно вже перестав молитись наніч. лежучи в ліжку дивлячись на небо і місяць за шторою перебираю думки які набігли за день, купа божевільних думок, ідей, спогадів - намагаюсь заснути. не молюсь, лежу думаю питаю, намагаюсь занайти відповіді на те нащо відповідей немає. будую плани на завтра, на тиждень, на місяць, на рік - знаю що це все спливе як ранковий туман завтра зранку... але... закриваю очі прошу у Бога лиш одне - щоб у тебе все було добре, і він подарував тобі завтра гарний день... можливо це божевілля і дурість, але я чомусь вірю, що це бажання Бог може виконати, і кожної ночі ця думка, і прохання у голові. вона приходить сама який бі я не був виснажений чи замучений за день, як би хотілось чи не хотілось спати. чомусь давно перестав просити щось для себе, набридли розчарування. але чомусь вірю та й просто знаю, що це буде виконане... намагаюсь як манше лізти у твоє життя і будувати своє, як би не було боляче намагаюсь забути що ти колись існувала... але всежтаки попадаю на твої фото, читаю ці божевільні пости в твому щоденику в інтернеті, бачу як тобі часами боляче - але нічого зробити не можу... не можу підтримати, не можу пригорнути і сказати що все буде добре, неможу захистити від цього світу... як тільки намагаюсь чимось підтримати чи просто підняти настрій - ти втікаєш від мене ховаєшся, закриваєшся, злишся і критикуєш кожен мій крок... говориш що я забув про тебе і що розумієш чому що в мене теж соє життя і що я маю на це право... але я ж нікуди не дівався.
Ви не уявляєте а може і знаєте, як важко бачити що людині яка тобі така дорога так погано, а зробити нічого не можеш... заламані руки своєю підсвідомістю і чим сильніше намагаєшся вирватись тим сильніше зжимаються пута.

живу працюю, шукаю ідеал якого не існує... знаходжу частинки тут і там але цілого немає... шукаю і з кожним кроком і днем розумію все більше, що в рисах поглядах, стосунках, жінках - я шукаю тебе... пройшло стільки часу, здавалось давно б вже забув, і я намагаюсь з усіх сил намагаюсь.. як не виходить то перенаправляю все на роботу якісь буденні справи, друзів, виснажую розум і толо до моменту коли вже нічого не хочеться... коли вже здається що життя просто прекрасне, але це лише омана... така солодка омана, яка спадає з першими променями сонця, просинаюсь...
лише одна думка у голові... намагання інстинкт - допомогти хоч би що... будь що буде, але що б ти була щаслива... стою осторонь і бачу як міняються дні, настрої, твої кавалери, закоханість - радію і одночасно сумую... невизначеність... так хочу одного, а причиняю біль другим...
Між тисяч виконаних речей і галочок навпроти них у щоденнику мого життя, стоїть один напис "будь що буде, але помогти музі!" у кружечку навпроти якого напевно ніколи не буде стояти галочка...

"кохання яке так і не стало коханням" сказала колись ти... чомусь ці слова так втравились у серце.


ПС: не знаю чому пишу і розказую це тут, може тому що тут ніхто нікого не знає, може просто щоб виговоритись, може ще для чогось... а може просто хочу це все залишити тут, витерти з книги душі і лишити ось у такому пості в інеті, який згодом витруть і забудуть... кажуть допомогає)...
2010-10-12 10:12:53

Час і ми, ми і час...

Незнаю чому захотів про це написати. Напевно просто накипіло... Хоча впевнений що сам таким буваю... Та не просто впевнений - я теж таким буваю...
От чому ми за стільки прожитих років так і не можемо навчитись цінувати чужий час, і чужу працю?. Про свій ми памятаєм, цінуємо все що даємо, творимо, плекаємо - "Ми". Але притому забуваєм, що так само потрібно цінувати те що роблять і інші. Вони ж такі самі "Ми"... Ми завжди хочемо, щоб наш час цінували, нас розуміли, побачили те що і нашу працю треба поважати і цінувати... що у нас стільки ж часу як і у інших - не більше, не менше... От пишу і розумію - пишу з позиції людини, яка думає що її час не цінують, але є ж і інша сторона, і часто ми буваємо тут і там... І я так само буваю в шкірі того і іншого... Знаєте, пишу напевно тому, що хочу щоб і мене це чогось всетаки навчило... Пишу, щоб не забути - хто я і ким я маю бути...

Наведу три події з мого життя (таких однакових подій є дуже багато - усі перелічувати не буду :), мораль цієї казки ітак лише одна :), а всі вони схожі... )

І як бі сказа казковий коменатор - "всі персонажі цих подій відумані і немають на меті показати чи зообразити когось чи щось..." ;)

дія перша:
Ви колись позичали комусь щось?. Якусь річ - значну чи незначну... Напевно ж позичали :)... От так завжди дзвонить до тебе хтось (друг, знайомий, незнайомий, неважливо :) )
Виручи мене я вже незнаю що робити, де знайти... Позич мені те і те... Ти починаєш шукати. Якщо у тебе нема, то у інших питаєш, шукаєш, але знаходиш ту річ... Та людина що просила швидко приїзджає забирає у тебе дякує, щось говорить про вдячність, яка тобі взагалі не потрібна. Ти ж зробив це просто бо потрібно, просто бо помогти треба завжди, що б не було...
А коли приходить час віддавати позичену річ та людина десь зникає, забуває - що було і де. Позичена річ давно вже використана і непотрібна лежить у неї дома, припадає пилюкою... Людина шукає час, щоб віддати і не знаходить... Знаходяться якісь більш важливі справи - то голова болить, то вона десь іде до друзів чи ще десь, то ще щось, а часу для того щоб просто віддати якось нема.... А частіше буває коли просто дзвонять до тебе з питанням а коли ти вже приїдеш забереш те що нам позичав бо в нас нема часу, щоб тобі віддати...
Одразу ж виникає таке відчуття - просто вікорістаності, ти потрібен лише тому що у тебе щось є потрібне комусь. А коли те щось вже не потрібне, то ти ще й винен що забираеш чиїсь час...
Мораль цієї байки така: у кожного є час лише на те що потрібно нам, а на те що вже стало непотрібним час ще треба пошукати ;)
Люди давайте не будем такими... Можна ж всетаки показати хоч якусь вдячність... просто віддати, те що берем коли воно нам вже не потрібне...


Дія друга:
Ви колись робили щось для когось?
Ну от Ви вмієте щось добре - ліпити, вязати, писати, складати, пиляти, малювати, фотографувати... щось що робите добре Ви :)
От приходить до Вас хтось і каже - зроби мені будь-ласка те чи те, просто ти це вмієш, і тобі це добре виходить :). Звісно що ти зробиш. Може повторюсь - але помагати треба завжди, щоб там не було... Тим більше що й тобі приємно зробити щось для когось :)... Просто так. Знати що ти можеш, зробиш і те що зробиш принесе комусь користь, і радість - це напевно приносить найбільше задоволення :)... стараєшся працюєш. Хм... завжди собі повторював одне прислівя - "все роби як найкраще, бо погано воно й само вийде" :)... і дійсно - що б там не було, робиш його як найкраще... Стараєшся, спішиш, щоб зробити вчасно (часто та річ є потрібна вже, чи дуже скоро)... От все готово, пишеш чи дзвониш, говориш все готово тільки заберіть... А у відповідь лише тиша... проходить день, два, тиждень.. ти зустрічаєш цих людей нагадуєш так легенько, не хочеться ж навязувати... воно ж потрібно не тобі а їм... їм а не тобі... і увідповідь знову таке банальне і болісне - "давай нехай поки у тебе постоїть" то нема часу то ще щось... А це просто вбиває - ті хто творив хоть щось своїми руками, та ще й для лудей, які для тебе хоть щось значуть - мене зрозуміють... Ти просто бачиш як з кожним днем вартість того, що ти зробив так важко працюючи краплинка за краплинкою втрачає свою ціну у твоїх очах (так не у їхніх у твоїх), бачиш непотрібну річ над якою ти стільки працював вливаючи по краплинці туди шматочки своєї душі... роблячи як найкраще... роблячи просто так без винагороди...
Знаєте, якою є найкраща нагорода для майста (мені до майстра ще дуже далеко :) ) - це те, щоб те що він зробив приносило радість і задоволення, те що цю річ заберуть в той же день як саму цінну і потрібну (хоча вона може до такої далеко недотягувати)... це вияв самої справжньої вдячності... це прояв цінування твого часу і зусиль... це справжня винагорода... коли бачиш усмішку на лиці людини - більше нічого не треба... ось та винагорода яку шукає кожен...
Мораль цієї байки така: незнаю яка мораль... просто... кожен знає скільки коштує його час, а чи ви коли небуть задумувались скільки коштує інших?... та й не лише в часі тут діло :)

Дія третя:
Гроші :)... як же ж без них)))
Думаю ви позичали колись комусь і знаєте що в такому разі буває :). Є одна така приказка про яку ми забуваємо часто коли нам щось потрібно. приказка звучить так - "позичаєш чуже і на час, а віддаєш своє і на завжди"... От у мене був такий друг, думав я що це був друг :)... Завжди у мене позичав гроші то на то йому не хватало то на інше... Хоча лудина з нормальної сімї і грошей мало б хватати на все, ще й з лишком.. Просто не вміє людина поводитись з грішми, і напевно вже й е навчиться... Але казка не про це))).
Позичав я йому багато і часто), ніразу не було такого, щоб віддав вчасно, бувало що й забував і не віддавав, я навіть не нагадував йоМу про те, мені не жалко другові пару гривень... йому вже з друзів і близьких ніхто давно нічого не позичав, всі вже давно то все поройшли... і знали що буде... Незнаю чому я йому не міг відмовити чи то через те що друг, чи через те що позичав він завжди для якоїсь вродіби серйозної причини і недопомогти я не міг... Так йшли роки і моя надія на те, що людина виросте і зміниться все вгасала і вгасала... Остання позика хм... якигось 50 гривень :)... Мав віддати того ж дня, але як завжди пропав... На наступний день я зустрів його з дівчиною він згадав і пообіцяв в вечері все буде і знову пропав цього разу вже на тиждень)))... Ну не хоче людина розуміти з часом, треба їй сказати все як є... Мені вже то все сильно накипіло... Накипіло не те що людина не віддає... накипіло відщуття що ти лиш міх з грошима і все... полочка з якої можна просто брати... Написав я йому листа де висказав все що накипіло за стілльки років... те як я бачу цю людину і те що вона робить... Ніодного мату лише те, що думаю та й гроші сказав нехай лишає собі...
Зустрів я його через місяць з таким серйозним ображеним на мене лицем, поздоровався і пішов далі. і знаєте що - ноль реакції на то все, він навіть не намагався виправдатись як завжди, навіть не намагався довести, що поверне все і так далі і тому подібне... Людина, яка справді просто вважала мене мішком з валютою :)...
Знаєте після тієї зустрічі мені аж легше стало - краще от так бачити людину зразу ту якою вона є насправді чим, щоб до тебе підлизувались і показували нібі мИ друзі... Більше від нього я прохань не чув і надіюсь ніколи не почую... Надіюсь, що непочую - не тому що скурвило (вибачте за міцне слівце) мене то все, а тому що якщо він знову прийде з ображеним лицем і попросить гроші я не зможу відмовити... тому що я не хочу втрачати віру у людей і те що не всі вони такі.... хочеться вірити у краще...
Мораль: мораль дуже проста гроші, як і корінь багато чого доброго так і поганого... а завязані на них відносини ніколи не приводять до чогось хорошого... бо як тільки приходять гроші - дружба і все інше відступає на задній план... Немає, ніколи не було і надіюсь ніколи не буде дружби заснованої на ринкових відносинах...

І таких прикладів як оці є безліч - дуже схожих і різноманітних... Просто ми не бачемо їх з позиції "Я"... Але все легко помітно лише трішки змінивши кут зору...
Надіюсь і я зміню погляд на деякі позиції у свому житті, колись знову прочитавши ці слова...

Знаєте дописав і якось легше трішки :)... все написане на папері - не турбує дурну голову...

Дякую за Вашу увагу і вислуховування моїх дурниць і думок в голос ;)

PS: Знаєте як кажуть - скавку в чужому оці легше помітити чим колоду в своєму... Може це і мій випадок ;)
2010-08-18 04:44:20

Яка вона – ідеальна жінка ?

Яка вона – ідеальна жінка ?
Напевно це питання, хоч колись та й задавав собі кожен... навіть жінки хотіли б знати - яка вона має бути для чоловіка, так як чоловік хотів би знати, який же ідеал його бачать жінки....
Незнаю... це дійсно одвічне питання, відповідь на яке має шукати у собі кожен сам...
Можу спробувати лиш здалека описати свій варіант :)
Хм... мій ідеал жінки....
1) напевно почнемо як завжди зі зовнішності.... у мому варіанті вона може бути і не топ моделлю з прекрасним тілом і ногами аж до шиї :) (хоча я і не заперечую, що всетаки деколи на таких дівчат і мене тягне, так як і любого чоловіка, але у більшості випадків перших же слів хватає, щоб усвідомити – це не вона....).... не обовязково, в ідеальній жінці я хочу щоб були лише ідеальними очі... незнаю чому, незнаю чому це так для мене важливо, чомусь як бачу красиву дівчину спершу звертаю увагу на її очі, вони завжди скажуть правду..... пояснити неможу але як казали ще у давнину – у очах відбивається душа людини, і певно це вони казали не просто так ;).....
волосся – його колір, довжина, кучеряве чи пряме, теж немало ніколи якогось особливого значення.... пряме довге волосся, чи досить коротке... знаєте кожній воно пасує по різному, і тут я визначатись не стану.... скажу лиш одне, чомусь не люблю коли світле і русяве волосся дівчина малює на жахливий чорний колір, який зачасту з зачіскою їй ніяк не пасує..... чому не бути природнім, навіщо це?... ніколи не міг цього зрозуміти... ну але це не моє діло, лізти в такі питання :)
2) робота, ким вона була, що і як., з ким скільки і де... це теж не має значення... бо якщо б я зустрів таку жінку, її минуле б втратило для мене якийсь сенс, мало б значення лише майбутнє..... так само не важливо скільки в неї б було до мене чоловіків – ціла футбольна команда, чи ніодного.... важливими були б тільки ми і зараз....
так за роботу – багато б хто сказав, що його дружина ніколи більше не буде працювати... я не такий :).... просто знаю як це коли жінка довго сидить дома, бачив багато такого, і знаю це нідочого доброго не призведе... краще хай у неї буде якась робота, нехай малооплачувана, яка б просто приносила їй задоволення.... дарувала спілкування з друзями, а зарплатню вона б могла потратити додатково, щоб щось собі купити.... гроші що зароблю я були б спільними, а свої вона б могла потратити, щоб зробити собі якийсь приємний подарунок, чи щось купити для себе.... так би вона почувалась набагато щасливішою, ніж просто сидячи цілими днями на дивані вдома :).
маленька поправочка)))... я не кажу що заставлятиму її працювати... гроші у сімї має заробляти чоловік! ;)... для жінки робота має бути просто хоббі чимось, щоб відволіктись від усього... вона має памятати і розуміти що в любий момент може звільнитись, чи поміняти роботу, чи взагалі не працювати... робота, якщо вона захоче працювати - має бути для неї не роботою а чимось, що просто приносить задоволення :)
3) вміла готувати ?... незнаю.... хочеться щоб інколи дружина щось приготувала для тебе.... та й для себе ;).... це не обовязково має бути цілоденне сидіння на кухні, ні.... я й сам можу собі приготувати поїсти, та й інколи міг би готувати дружині, якщо б вона прийшла наприклад пізніше з роботи... це б мене не вбило)))))))... тим більше що страшенно люблю солодке, так як і люблю інколи щось таке приготувати... міг би інколи побалувати її і себе заодно чимось солоденьким, і гарячою кружечкою кави чи чаю.... нічого поганого б зі мною чи з нею не сталось якщо б ми хочаб зрідка готували одне для одного....
4) характер, друзі, ми - .... хм... це не має бути жінка яка б боготворила мене і робила для мене усе усе... це ідеальний варіант –можливо на чиюсь думку... але це не так.... дівчина має бути розумна, людина з якою б хотілося прийшовши стомленим зроботи, спитати – «як пройшов твій день?», просто поговорити про будь-що... і ви знаєте з такою жінкою говорити навіть про найнезначніші якісь дурниці було б цікаво.... приходити додому не як на каторгу, а хотіти повертатись додому...
в неї має бути характер... помітив... мені подобається інколи бачити, як кохана злиться на тебе інколи через якісь дурниці, не по справжньому, без крику і сварок... завжди можна обговорити все і вирішити.... має бути якась рівновага у стосунках... незнаю, це важко пояснити...
вона має чогось прагнути у цьому житті і йти до своєї мрії, а я б усіма силами старався їй у цьому допомогти....
друзі – унеї має бути багато друзів, щоб вона могла інколи з ними бачитись, чи ми б з ними бачились, так як і з моїми... щоб вона могла інколи зустрітись здрузями і просто відпочити від усього... пояснити чому? Просто помітив, якщо у дівчини нема друзів, ну як нема, нема таких з якими вона б хотіла побачитись, просто попити кави, поговорити... то жінка стає якоюсь агресивною.... агресивною і до твоїх друзів... якщо вона нікуди не вийде то не підеш і ти)))) і це лише привід для нових сварок..... просто інколи і чоловіку хочеться побути з друзями, просто посидіти поговорити, щоб трошки скинути то все що набралось за пару тижнів і накипіло.... а жінки інколи не розуміють цього, зляться, стримують а тим самим роблять лиш гірше собі і стосункам взагалі.... важко пояснити чому так....
5) щоб у дівчини були мрії... які б я з задоволенням хотів здійснити.... це не так інколи важко, зате зробити приємне коханій людині..... щоб ви помалу втілювали у життя мрії вас обох, просто приносили якісь краплинки щастя у житті.... щоб хотілось інколи просто пройтись по парку, потриматись за руки.... такий простий жест, а чомусь стільки він для мене значить.... незнаю чому так... просто коли відчуваєш тепло коханої людини, якось життя набирає барв.... а взявши її в обійми – всі проблеми ніби зникають. І зараз є лише ви і тепер..... щоб можна було хочаб раз на рік відкласти грошенят і поїхати обом кудись... та куди захочем... можна мінятись – раз вибирає вона, раз ти :)....
6) щоб любила дітей.... напевно тому, що й хотів би щоб і у нас колись бігала така малеча :)...
7) щоб вірила у мене і могла підтримати. І у яку б самому хотілось вірити... підтримувати її коли їй буде погано, могти щось порадити... чи просто обняти і притулити до себе, щоб показати що ти тут, тепер все добре, і все буде гаразд.....
жінка, якій би хотілось дарувати квіти... не тому що так треба, а просто так...
якій би хотілось зранку сказати – «доброго ранку кохана...»... обняти і притулити до себе....
8) а знаєте саме головне, щоб любила мене і я її кохав.... а все інше можна якось перебороти у двох..... щоб мене розуміла і хоч трішки кохала ;)...
як пяниому море поколіна, так і людям, які люблять одне одного все доснаги... вони можуть усе, якщо лиш підтримають одне одного...
9) Усе малята. Ось така моя ідеальна жінка... хоча тут ще багато чого не описано, не досказано, не змальовано, це важко - описати її... вона може бути просто неідеально ідеальна.... бо саме наші деякі вади і відмінності роблять нас ідеальними :)
така вона у мене... ваша інша, у кожного вона своя :)... але завжди одна і єдина....
І так від мене... – тільки щаслива жінка зробить і вас щасливим, такщо постарайтесь її такою зробити ;)....
2009-11-14 10:37:17