Незнаю чому захотів про це написати. Напевно просто накипіло... Хоча впевнений що сам таким буваю... Та не просто впевнений - я теж таким буваю...
От чому ми за стільки прожитих років так і не можемо навчитись цінувати чужий час, і чужу працю?. Про свій ми памятаєм, цінуємо все що даємо, творимо, плекаємо - "Ми". Але притому забуваєм, що так само потрібно цінувати те що роблять і інші. Вони ж такі самі "Ми"... Ми завжди хочемо, щоб наш час цінували, нас розуміли, побачили те що і нашу працю треба поважати і цінувати... що у нас стільки ж часу як і у інших - не більше, не менше... От пишу і розумію - пишу з позиції людини, яка думає що її час не цінують, але є ж і інша сторона, і часто ми буваємо тут і там... І я так само буваю в шкірі того і іншого... Знаєте, пишу напевно тому, що хочу щоб і мене це чогось всетаки навчило... Пишу, щоб не забути - хто я і ким я маю бути...
Наведу три події з мого життя (таких однакових подій є дуже багато - усі перелічувати не буду :), мораль цієї казки ітак лише одна :), а всі вони схожі... )
І як бі сказа казковий коменатор - "всі персонажі цих подій відумані і немають на меті показати чи зообразити когось чи щось..." ;)
дія перша:
Ви колись позичали комусь щось?. Якусь річ - значну чи незначну... Напевно ж позичали :)... От так завжди дзвонить до тебе хтось (друг, знайомий, незнайомий, неважливо :) )
Виручи мене я вже незнаю що робити, де знайти... Позич мені те і те... Ти починаєш шукати. Якщо у тебе нема, то у інших питаєш, шукаєш, але знаходиш ту річ... Та людина що просила швидко приїзджає забирає у тебе дякує, щось говорить про вдячність, яка тобі взагалі не потрібна. Ти ж зробив це просто бо потрібно, просто бо помогти треба завжди, що б не було...
А коли приходить час віддавати позичену річ та людина десь зникає, забуває - що було і де. Позичена річ давно вже використана і непотрібна лежить у неї дома, припадає пилюкою... Людина шукає час, щоб віддати і не знаходить... Знаходяться якісь більш важливі справи - то голова болить, то вона десь іде до друзів чи ще десь, то ще щось, а часу для того щоб просто віддати якось нема.... А частіше буває коли просто дзвонять до тебе з питанням а коли ти вже приїдеш забереш те що нам позичав бо в нас нема часу, щоб тобі віддати...
Одразу ж виникає таке відчуття - просто вікорістаності, ти потрібен лише тому що у тебе щось є потрібне комусь. А коли те щось вже не потрібне, то ти ще й винен що забираеш чиїсь час...
Мораль цієї байки така: у кожного є час лише на те що потрібно нам, а на те що вже стало непотрібним час ще треба пошукати ;)
Люди давайте не будем такими... Можна ж всетаки показати хоч якусь вдячність... просто віддати, те що берем коли воно нам вже не потрібне...
Дія друга:
Ви колись робили щось для когось?
Ну от Ви вмієте щось добре - ліпити, вязати, писати, складати, пиляти, малювати, фотографувати... щось що робите добре Ви :)
От приходить до Вас хтось і каже - зроби мені будь-ласка те чи те, просто ти це вмієш, і тобі це добре виходить :). Звісно що ти зробиш. Може повторюсь - але помагати треба завжди, щоб там не було... Тим більше що й тобі приємно зробити щось для когось :)... Просто так. Знати що ти можеш, зробиш і те що зробиш принесе комусь користь, і радість - це напевно приносить найбільше задоволення :)... стараєшся працюєш. Хм... завжди собі повторював одне прислівя - "все роби як найкраще, бо погано воно й само вийде" :)... і дійсно - що б там не було, робиш його як найкраще... Стараєшся, спішиш, щоб зробити вчасно (часто та річ є потрібна вже, чи дуже скоро)... От все готово, пишеш чи дзвониш, говориш все готово тільки заберіть... А у відповідь лише тиша... проходить день, два, тиждень.. ти зустрічаєш цих людей нагадуєш так легенько, не хочеться ж навязувати... воно ж потрібно не тобі а їм... їм а не тобі... і увідповідь знову таке банальне і болісне - "давай нехай поки у тебе постоїть" то нема часу то ще щось... А це просто вбиває - ті хто творив хоть щось своїми руками, та ще й для лудей, які для тебе хоть щось значуть - мене зрозуміють... Ти просто бачиш як з кожним днем вартість того, що ти зробив так важко працюючи краплинка за краплинкою втрачає свою ціну у твоїх очах (так не у їхніх у твоїх), бачиш непотрібну річ над якою ти стільки працював вливаючи по краплинці туди шматочки своєї душі... роблячи як найкраще... роблячи просто так без винагороди...
Знаєте, якою є найкраща нагорода для майста (мені до майстра ще дуже далеко :) ) - це те, щоб те що він зробив приносило радість і задоволення, те що цю річ заберуть в той же день як саму цінну і потрібну (хоча вона може до такої далеко недотягувати)... це вияв самої справжньої вдячності... це прояв цінування твого часу і зусиль... це справжня винагорода... коли бачиш усмішку на лиці людини - більше нічого не треба... ось та винагорода яку шукає кожен...
Мораль цієї байки така: незнаю яка мораль... просто... кожен знає скільки коштує його час, а чи ви коли небуть задумувались скільки коштує інших?... та й не лише в часі тут діло :)
Дія третя:
Гроші :)... як же ж без них)))
Думаю ви позичали колись комусь і знаєте що в такому разі буває :). Є одна така приказка про яку ми забуваємо часто коли нам щось потрібно. приказка звучить так - "позичаєш чуже і на час, а віддаєш своє і на завжди"... От у мене був такий друг, думав я що це був друг :)... Завжди у мене позичав гроші то на то йому не хватало то на інше... Хоча лудина з нормальної сімї і грошей мало б хватати на все, ще й з лишком.. Просто не вміє людина поводитись з грішми, і напевно вже й е навчиться... Але казка не про це))).
Позичав я йому багато і часто), ніразу не було такого, щоб віддав вчасно, бувало що й забував і не віддавав, я навіть не нагадував йоМу про те, мені не жалко другові пару гривень... йому вже з друзів і близьких ніхто давно нічого не позичав, всі вже давно то все поройшли... і знали що буде... Незнаю чому я йому не міг відмовити чи то через те що друг, чи через те що позичав він завжди для якоїсь вродіби серйозної причини і недопомогти я не міг... Так йшли роки і моя надія на те, що людина виросте і зміниться все вгасала і вгасала... Остання позика хм... якигось 50 гривень :)... Мав віддати того ж дня, але як завжди пропав... На наступний день я зустрів його з дівчиною він згадав і пообіцяв в вечері все буде і знову пропав цього разу вже на тиждень)))... Ну не хоче людина розуміти з часом, треба їй сказати все як є... Мені вже то все сильно накипіло... Накипіло не те що людина не віддає... накипіло відщуття що ти лиш міх з грошима і все... полочка з якої можна просто брати... Написав я йому листа де висказав все що накипіло за стілльки років... те як я бачу цю людину і те що вона робить... Ніодного мату лише те, що думаю та й гроші сказав нехай лишає собі...
Зустрів я його через місяць з таким серйозним ображеним на мене лицем, поздоровався і пішов далі. і знаєте що - ноль реакції на то все, він навіть не намагався виправдатись як завжди, навіть не намагався довести, що поверне все і так далі і тому подібне... Людина, яка справді просто вважала мене мішком з валютою :)...
Знаєте після тієї зустрічі мені аж легше стало - краще от так бачити людину зразу ту якою вона є насправді чим, щоб до тебе підлизувались і показували нібі мИ друзі... Більше від нього я прохань не чув і надіюсь ніколи не почую... Надіюсь, що непочую - не тому що скурвило (вибачте за міцне слівце) мене то все, а тому що якщо він знову прийде з ображеним лицем і попросить гроші я не зможу відмовити... тому що я не хочу втрачати віру у людей і те що не всі вони такі.... хочеться вірити у краще...
Мораль: мораль дуже проста гроші, як і корінь багато чого доброго так і поганого... а завязані на них відносини ніколи не приводять до чогось хорошого... бо як тільки приходять гроші - дружба і все інше відступає на задній план... Немає, ніколи не було і надіюсь ніколи не буде дружби заснованої на ринкових відносинах...
І таких прикладів як оці є безліч - дуже схожих і різноманітних... Просто ми не бачемо їх з позиції "Я"... Але все легко помітно лише трішки змінивши кут зору...
Надіюсь і я зміню погляд на деякі позиції у свому житті, колись знову прочитавши ці слова...
Знаєте дописав і якось легше трішки :)... все написане на папері - не турбує дурну голову...
Дякую за Вашу увагу і вислуховування моїх дурниць і думок в голос ;)
PS: Знаєте як кажуть - скавку в чужому оці легше помітити чим колоду в своєму... Може це і мій випадок ;)
Немає коментарів:
Дописати коментар