Думки потрібно кудись дівати, а то вони мають властивість або втікати від тебе, або засідати і окопуватись в голові так міцно що й не дістанеш. Прийшов до висновку що блог це як кафе для думок, де вони можуть спокійно відпочити від господаря а він від них. А потім з радісю і усмішкою зустрітись на зписаних замітками сторінках.

середу, 12 серпня 2015 р.

Виламані двері


 


Цікаво як можуть покращити ваш емоційний стан виламані двері)).
Приходжу я вчора на роботу, пробую відкрити двері до кімнати і бачу що дверна ручка зламана. Потім пробую відкрити двері ключем, а він провертається лише на один оберт і заклинює… Стояв колупався в тих дверях з пів години, поки не набридло. Думав день вже зовсім зіпсовано… На голові і так купа всього, а тут ще двері до усього цього… Настрій був нікудишнім.
Пішов до друга, поговорив з ним і от ми вже двоє знову колупаємося у дверях)). Поколупались так з ним ще доброї пів години поки не стало очевидним що не лишається нічого як висвердлювати замок.
Хто хоч раз розбирався з дверним замком знає що в залежності від замка можна висвердлити серцевину а потім чимось прокрутити язичок і відкрити замок, або під час висвердлювання замок часто відкривається сам. Цей метод добре знають і злодії, але на щастя він діє лише на самі прості замки. Іна  щастя чи на жаль це був мій уже не перший зламаний замок і я теж знав що робити))).
Отже ще пару хвилин і я вже стою з дрелькою в руках і висвердлюю замок. Щоправда зі свердлами не повезло. Але ще добрих двадцять хвилин свердління з невеликими перервами на те щоб вистиг замок і не запалив самі двері, і вистигло саме свердло. І ось він такий омріяний тріск з щолком, тріумфально повідомляє те що замок відкрився :).
Моїй внутрішній радості не було меж)). Але не тут то було – пробую відкрити двері і усвідомлюю що сам замок відкритий, а язичок який би мав ховатись з поворотом ручки намертво стоїть на місці і тримає двері. Тоді до мене дійшло що саме сталось… Хтось хотів відкрити двері і так як вони у мене заїдають трохи то приклав занадто багато сили і зламав ручку, цим самим заблокувавши один замок а частинка від елементу ручки попала в середину замка і заблокувала язичок, тому я не міг прокрутити ключ до кінця і відкрити замок. Можливість такого випадку була мізерна, але вона була і нажаль припала на саме мою голову)).
Колупаємось з дверима ще декілька хвилин і розуміємо що лишився лиш один варіант – вибивати…
Ну і тут друг дивиться на мене я на нього, а в голові вже бачу як вибиваю з удару двері, овації і здивовані погляди))). Але це лише в голові))). На ділі, двері здались лише за четвертим ударом)). І як в сповільненій зйомці з тріском відчинились, і вдарились об комод, а язичок дверної клямки пролетів через кімнату сховавшись десь під столом.
Бачили б ви лиця слюсаря і друга коли я мештом вибивав ті двері)). Це просто треба було бачити)).
Потім ще з пів години їх стягав докупи, бігав купував і ставив новий замок. І ще пів дня мене не покидала думка чому двері не здались з першого удару)). Історичні тренування все таки дали своє, бо я розумію як поставити удар ,щоб направити більшу частину сили куди потрібно. Але ніколи не думав що це взагалі десь пригодиться, принаймі не у такій ситуації. Хоча краще вже так ніж де інде ;).
І знаєте як у Грішковця в пісні – «а настрій то покращився» :)).
Є така терапія, коли бють тарілки, щось ламають. А це була моя, хоч і не зовсім приємна, і несподівана :). Сьогодні якось себе почуваю краще і спокійніше, думаючи і розмірковуючи про своє вчора. І знаєте що приходить в голову – що не всі ті двері і можливості, які на перший погляд виглядають зачиненими і нездійсненними є саме такими. Щось можна завжди змінити, десь підібрати ключ, а десь відкрити ногою :). І я розумію що це все що накипіло і набралось за останні місяці це ще не кінець, і я в силах з тим усім по троху розібратись :).
Дивна якась філософія, але яка вже є ;).

середу, 5 серпня 2015 р.

Фестиваль мрії

Давно не писав сюди. Дивно що мене заставляють писати якісь категорично протилежні емоції. Коли все або дуже добре, або погано. Хоча вже пройшло пару днів можна усе переосмислити якось інакше і з іншої точки зору.
Так от… Прогриміла ще одна Тустань. Особисто для мене вона пройшла тижнями підготовки, а потім миттю різних заплутаних почуттів і відчуттів, які сплелись як купа різних ниток які то не пасують одна одній, то утворюють чудовий візерунок :). Якось так дивно як в такому маленькому проміжку часу може сплестись стільки різних емоцій. Було часом дуже сумно й страшно і за секунди так весело, і приємно. Дивно це все…
Не знаю чому я кожного разу берусь за організацію цих доїздів. Чи то просто не можу сказати «ні», чи ще чомусь. Діло тут точно не у грошах))). Для себе я визначив що це шанс просто зробити для людей щось добре. Можливо й незначне, але все ж таки добре. Навіть така незначна річ як просто вчасно доїхати і поїхати додому, чи отримати відповіді на свої запитання і заспокоїти свої страхи, вона таки чогось вартує. Чи не так?. Принаймі я у це щиро вірю і нехай воно так і буде, хоча б для мене :).
Але ви б знали скількох нервів це все часом вартує :). Особливо коли тебе підводять люди яким щиро віриш. Чому я просто не можу не вірити людям? Кожного разу кажу собі що треба навчитись казати «ні». І знову все з початку. Спотикаюсь, падаю, піднімаюсь, витираю бруд з обличчя і йду далі. Як же дивно це все… Дуже шкодую лиш за одне – що підвів чотирьох хороших людей. Хоча й знаю що зробив усе можливе на той момент. Шкодую що довірився людині коли холодно потрібно було сказати «ні», хоча й відчував що все закінчиться погано.
Знаєте за ті останні три роки організації все таки чогось навчився. Як не дивно дисципліна і холодний розум дуже часто виручають навіть з найскладніших ситуацій. Але нажаль не завжди. Інколи емоції і внутрішні страхи таки затуманюють думки ховаючи такий очевидний і простий вихід з любої складної ситуації…
Хоча, щоб я не писав вище і як би складно усе не було. Знаходяться кожного разу люди заради яких хочеться тим усім займатись. Ті усміхнені і щасливі обличчя друзів, людей яким ти просто хоч чимось допоміг чи просто своєю усмішкою/ділом покращив настрій воно все варте цих недоспаних ночей і купи нервів. Справді варте…
А ці посиденьки біля вогню у колі друзів, старих знайомих уже до кісток, чи щойно знайдених… Я б ні на що не проміняв. Чесно)).

Сиджу пишу і затираю в душі погані емоції залишаючи місце чомусь хорошому. Чесно щиро люблю вас усіх мої друзі :). Дуже приємно було всіх знову побачити!