Кап кап... капає дощ по дахівках балконів і тротуару напів сонних вулиць... Чомусь саме дощ навіює спогади, даруючи безмежну плутанину думок у голові :)
Незнаю як Ви, а я завжди любив, та й люблю куди ж без цього просто вийти на балкон, сісти з краю відчиненого вікна з кружкою гарячої запашної кави і слухати як стукотить дощ по дахівці балкону... З кожною краплиною, яка падає з неба на землю, з неймовірною швидкістю у твоїй голові пропливають спогади, різні відчуття, настрої, думки... Дощ допомагає розібратись чи забути... Він ніби змиває увесь бруд і втому важкого дня. Поєднуючись з теплом чашки, дарує відчуття тепла і захисту, вказуючи що усе що назбиралось і наболіло, у се це пройде, загоїться, зникне.
Інтересно інколи думати що от в такі моменти десь хтось теж сидить біля вікна з гарячою кружкою чаю чи кави і вдивляючись у цей неймовірний небесний водоспад обдумує щось своє, сподівається і мріє :). Це все дарує якісь неймовірні відчуття затишку і підтримки - ти не один.
Люблю гуляти під дощем,з парасолею чи без. Стукотіння дощу по парасолі - ніби дощ стукає у закриту душу, кажучи "чого такий сумний? :)", "усе буде добре :)"...
Люблю гуляти під дощем з кимось :), тоді розмови найбільш відверті і щирі...
Люблю бачити відображення старовинного міста у дзеркалах калюж. Бруківка, яка виблискує сяйвом зірок і ліхтарів... Даруючи вечору, вулицям, перехожим і усьому місту якусь своєрідну нікому докінця не зрозуміло магію... Магію життя.
Люблю краплини після дощу на гілках дерев і кущів... Ніби водяні бруньки вони виблискують на вранішньому сонці усіми кольорами райдуги... Відбиваючи і віддзеркалюючи у кожній краплинці якусь свою неповторну частинку історії.
Люблю бачити перехожих, які намагаються обійти калюжі утворені щойно випавшим дощем, ступаючі так обережно повз них... І дітей які не проминають жодної калюжі))).
Люблю запах трави після дощу...
Ще більше люблю затишок дому, прийшовши промокшим до нитки, через те що знову зранку забув парасольку).
Люблю дощ...
Немає коментарів:
Дописати коментар