Ранок. Сон своїми теплими обіймами огортає тебе. Показує тобі незвідані світи, втрачені мрії, твої сподівання і страхи. Починає сходити сонечко огортаючи своїм незвичним багряним сяйвом увесь світ. Сонце вже стало і хоче щоб прокинувся і ти, воно починає проникати своїм теплим світлим промінням через зачинені штори. І ніби тисячею лагідних приємних теплих рук починає виривати тебе з обіймів сну. Воно теж хоче бачити тебе, привітатись з тобою. Але ти крутишся в ліщку, сон ніяк не хоче відпускати тебе, шебче тобі – ще трішки, ще тільки одну мить, дай мені че трішки свого часу і я покажу тобі все що ти тільки забажаєш. Ти відкриваєш очі, дивишся на стелю як на якийсь дивний чужий мікро космос, дивишся ніби крізь неї. Ти ще не тут не в свому тілі ти ніби ще десь далеко далеко звідси. Але ти мусиш повертатись. Схиляєшся, сідаєш на край ліжка і завмираєш, і в цю мить тобі не ртеба нічого, нема ніяких думок турбот обовязків, нема нічого тільки ти і ранок. Стаєш ідеш на кухню ставиш чайник, заходиш в ванну навіть не глянувши у дзеркало. Піднімаєш очі в гору і бачиш в дзеркалі своє відображення, стоїш вдивляєшся в нього і не можеш зрозуміти хто це – ти чи ні. Ніби якась казкова істота на тебе заглядає з іншої зворотньої сторони дзеркала, він дуже схожий на тебе, але це в одночас ніби й не ти. Вмиваєшся, чистиш зуби, йдеш на кухню робиш собі кружку чорного чаю, відкриваєш штори і сидячи на стільці завмерши дивишся на вікно. Помалу попиваючи чай насолоджуєшся остатками ранку. Дивишся на годинник, на секундну стрілку - як поволі ідуть секунди, чуєш їх цокіт. Дивишся на хвилини і розумієш що знову ти не встигаєш на роботу. Скоренько зібравшись виходиш з дому, сонце вже високо і огортає тебе лагідним ранковим промінням, посміхаєшся йому ніби вітаючись з ним. Ідеш по дорозі, зустічаючи ще сонних, втомлених людей, які ніяк не можуть з себе скинути залишки вчорашнього сну. Вглядаєшся в їх сонні обличчя і посміхаєшся. Мигає зеленим світлофор, ідеш далі. В навушниках грає улюблена музика, яка ніби переплітається з музикою ранку. Піднімаєш очі в гору, бачиш як над тобою поволі пропливають хмари, то накриваючи тебе своєю тінню, то пропускаючи до тебе проміння сонця і відкриваючи перед тобою безмежне й прекрасне блакитне небо. Проходиш через залізничний міст дивлячись у бік на колію, яка іде десь далеко далеко, так хочеться кудись туди. Сісти б на поїзд, відчути його рух по колії, стукотіння коліс, яке з часом починає складатись в якусь незвичну музику. так би поїхав кудись туди в далечінь, далеко звідси, дорога так і манить тебе.
Але ти зараз тут а не там і треба іти далі. Поволі відриваєш погляд з тієї даличини і починаєш іти.
В голові починає пропливати така думка - дорога з дому на роботу теж прекрасна, є тільки два пункти тут і там, і тільки дорога між ними. Це місце де ти забуваєш про всі турботи, ти ніби десь далеко від них, ти вже не тут, але ще й не там. Тут ти це ти. Тут весь навколишній світ ніби наповнює тебе якоюсь незвіданною, нескоренною, дикою енергією щастя, яка дає тобі сили прожити, не просто іпроіснувати, а дійсно прожити цей ще тобі невідомий і новий день. Ти ніколи не знаєш що з тобою станеться по дорозі, коли ти прийдеш в пункт Б, чи вернешся в А, бо кожен день є іншим, новим і ніколи не похожим на попередній.
Приходиш на роботу, бігаєш цілий день, метушишся, працюєш.
А потім знову тільки дорога і ти
Дім вечеря сон
І знову ранок, такий солодкий й новий. Ніколи незнаєш що він тобі принесе.................
Мені сподобалось. Коли читаєш то на тебе находить натхнення життя.
ВідповістиВидалитиДЯКУЮ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Нема за що. Радий що сподобалось :)
ВідповістиВидалити