Навіяне зимою і снігом.
Щось виходячи якось з дому, у невідомому напрямку :), не знаю куди я тоді прямував... помітив тишу вулиць... Ні тобі дитячого сміху, ні сніговиків і сніжок, лише тишина. Лише тоді якось задумався і згадав що уже з пару років на вулиці майже не бачив ні дітей ні підлітків. Якесь таке своєрідне відчуття суму огорнуло усе навколо... Пам’ятаю як ми дітьми у любу пору року і любу погоду знаходили стільки ігор і стільки можливостей кудись вислизнути з дому :).
Весна це був час калюж і болота усюди - на черевичках, на руках, на куртці і на обличчі, як же ж без цього... Яка дитина пропустить хоч одну калюжу))).
Літо, час лов, піжмурок аж до самої ночі, козаків-розбійників, море хвилюється. Час футболу, волейболу, баскетболу, настільного тенісу, м’ячиків пригунців (які ми вічно десь губили і просили маму купити ще)) ). Час наклейок і фантиків), час морозива, кіндерів і маленьких машинок, для яких ми створювали маленькі містечка з різного непотребу, паличок і болота))). Час фортець на деревах. Де ми тільки не вишукували матеріали для них))). Пам’ятаю кожного літа коли скошували траву навколо дитячого майданчика, ми її успішно збирали і нею облаштовували дитячу гірку так, що вона ставала схожа на справжню фортецю).
Осінь - час листя усюди і тебе у листі))). Час збирання купи листя і стрибків у нього :).
Зима - час снігу, сніжок, сніговиків і лиж... коли були малими то накидали купу снігу, притоптували його а потім в ній виривали печеру, так щоб влізлось двоє чи троє)), облаштовували її як у дома))). Коли стали постарше, на перерві між уроками чи після уроків на стадіоні будували дві фортеці, а потім обкидувались з них сніжками)). Ліпили сніговиків, валялись у снігу :). Грали на території садіку козаків розбійників. Бувало хтось біжить за тобою а ти впав десь у сніг і тебе уже не видно). Бувало закопувались у сніг так, що тільки носа і вуха було видно))). А лижі і санки - яка ж зима могла бути без них :)...
Щасливими ми були дітьми... все-таки у нас було дитинство яке хочеться згадувати :).
П.С: А тепер усі ми застрягли у мережі... мережі власних думок, нових потреб і забаганок. Інету, який дає вроді усе, роблячи людину такою близькою до далекого світу і водночас такою самотньою...
Немає коментарів:
Дописати коментар