Чомусь саме у дощ хочеться писати про сонце…
Робочий день лиш почався, але втома така останнім часом, що хочеться загубитись і зникнути. Хоча б на мить розчинитись, забутись, нечути і не бачити, не говорити, і не відчувати нічого. В такі моменти завжди виручає музика і думки - думки про щось далеке, вічне і світле.
Ви знаєте часто вертаючись додому втомленим і розбитим психічно, і морально до незтями, зловив себе на думці що чекаю одного моменту. Не далеко від дому у нас розташована широка вулиця з високими будинками по обидва боки, яка біжить кудись у далечінь. От вертаєшся часом з роботи, з однією думкою - як би добратись до ліжка і трохи відпочити… Виходиш на цю вулицю по обидва боки якої розступилась темрява і останні відблиски багряного сонця починають пронизувати тебе з голови до ніг роздираючи на шматки внутрішню темряву, зцілюючи пошматовану душу і даруючи таке жадане полегшення, краплинку віри у себе, і що все буде добре…
Ще часто коли ходжу з роботи пішки, проходжу через один міст сповільнюючи крок. Дивлюсь на сонечко у даличині, яке посміхається тобі і ніби каже «Ну що день минув і як бачиш усе добре?», а ти усміхаєшся йому у відповідь з думкою у голові «Ще би, я щей не таке можу :)». І після цього усі погані думки, клопоти, і ніякий настрій кудись зникають… Залишається лише посмішка і трішки хорошого настрою :)…
Незнаю чому саме сонце має на мене, тай як і на багатоьох інших людей такий вплив, але я радий що він є :). Є щось що дарує спокій, віру у себе і у світле майбутнє… Тому саме у дощ так хочеться згадувати про сонце. Згадав і стало трішки тепліше :).
П.С.: Гарного настрою усім, вмикаю музику в навушниках і до роботи ;).
Немає коментарів:
Дописати коментар