Цього року осінь прийшла якось несподівано. зливами, туманом і дощами,
з настроєм кольору індиго... чому індиго... бо настрій той як колір, якийсь
незрозумілий і прикро таємничий... прийшла вона з повною надмірною
зайнятістю, головним болем, втомою і бажанням просто зникнути на мить,
на день, на два, чи узагалі... завжди ідучи на роботу задаю собі оте одне
питання чи те усе мені потрібно - купа проектів на роботі, моє маленьке
будівництво на дачі, тренування, участь у організації нашого клубу, і ще
багато багато чого яке назбирується за тиждень і ти чомусь допомагаєш,
вирішуєш, дієш... мій фотоальбом який я уже завершую третій місяць,
перероблений повністю уже разів з три і все одно лише на стадії
завершення... а скільки ще ідей і думок у голові які інколи не дають у ночі
заснути... тиждень у якому більшість днів у якому ти ледве доповзаєш до
ліжка, щоб просто забутись і заснути. І те одвічне бажання щоб
прийшовши додому тебе просто вислухали і почули... чи щоб не говорячи
ні слова просто зрозуміли. те одвічне відчуття самотності і темноти, яке
зникає з усією цією зайнятістю і виснаженням даруючи змогу радіти
якимось маленьким справжнім проявам життя... те відчуття доповненості і
потрібності. те солодке відчуття коли знаєш що ти потрібен і тебе чекають
не лише дома у акваріумі риби :). може це усе і примарні відчуття, але
вони дають поштовх не зникати і іти вперед, що б і як би там не було...
Прийшов на роботу, випив гарячої кави зігріваючи до неї долоні, подумав
про все це - привіт новий день, я весь твій на сьогодні :)
Немає коментарів:
Дописати коментар