Чому ти себе караєш?
В котре собі задаю це запитання, на яке так і не можу знайти відповіді... Вроді й людина не дурна, самостійна і не побоюсь цього слова самодостатня, але свідомість якої всетаки працює якось не так... В котре задаю питання собі і Богу що я зробив не так у житті, щоб так себе не любити... чому моя підсвідомість так надімною жорстоко жартує, роздираючи душу поки ти сидиш, ідеш, живеш, усміхаєшся... ніби нічого немає нічого не сталося, неможна допускати і випускати усе на зовні... ти маєш бути сильним, що б не сталося і що б не було.
навіщо ти мене при зустрічі обіймаєш і намагаєшся пригорнутись...
навіщо цілуєш у щоку знаючи що хочу іншого поцілунку...
навіщо кажеш як скучила...
чому у тебе такий погляд, що я розумію що ці обійми і слова вони справжні і кажуть більше ніж хочеш приховати...
чому дозволяєш себе пригорнути і розцілувати...
чому потім втікаєш, ніби розриваєшся між двома я, ховаєшся від мене...
чому закриваєшся...
чому дозволяєш це все, якщо тобі потім так боляче...
чому кажеш що розібю тобі серце, якщо не кохаєш. як можна розбити те що не є твоїм...
чому даєш надію, а потім цілуєш у щоку... і я розумію що я знову лиш тінь у твоєму житті...
чому я це все дозволяю...
чому сумую, люблю, кохаю...
чому від кожного твого погляду я тану. кудись зникає вся та мужність і гордість...
чому твої поцілунки заставляють забути про все. і тримаючи тебе у обіймах відчуваєш що тримаєш найцінніший скарб у житті... такий теплий і ніжний...
чому так... мені, що дійсно подобається бачити як тобі погано...
чому я не можу забути...
чому в котре задаю собі запитання "чому?"...
чому замість того, щоб просто забути, відкинути, витерти, зафарбувати, я сиджу на роботі і виливаю думки на парері. чому я так надіюсь що це допоможе... що завтра прокинусь і нічого не відчуватиму... так, просто нічого не відчуватиму... я не знаю іншого виходу...
Боже чому?
ПС: відписав, стало вроді на мить краще... можна жити і боротись далі... все буде добре...
Знаєте, от так подумав і дійшов висновку, що поки є хоч краплинка любові в серці, як би важко не було, все таки відчуваєш себе найбільш живим і справжнім... дивно, але таким справді живим я ще себе ніколи не відчував... як от в такі моменти хороші чи погані, будь-які...
Немає коментарів:
Дописати коментар