ПРОМИНУЛО З ВІТРОМ
Пригріло весняне сонце, і на газоні міського парку серед зелені трави з"явилися м"ясисті зубчасті листочки кульбаби. Одна рослинка вже навіть вигнала стебло, на якому зацвіла чудова жовта квітка, невинна і погідна, як захід сонця у травні. Згодом у її лоні дозріли сотні насінинок, а сама вона перетворилася в ніжну кульку з мережаним візеронком на поверхні.
У кожній насінинці жило якесь бажання. Коли цвіркуни заводили свої серенади, в леготі вечірнього вітру колихалися тисячі мрій.
"Де їх розсіватимемо?"
"Хто знає?"
"Це знає тільки вітер."
Одного ранку від сильних рвучких поривів вітру маленькі насінинки зірвало в повітря і вони на своїх парашутиках полетіли в далечінь.
"До побачення... До побачення", - прощалися маленькі насінинки.
Осідали вони переважно на родючій землі садів і лук, а найменша з них спромоглася лише на коротку мандрівку, що закінчилася в щілині між плитами хідника. Вона впала змішавшись з курявою, яку підняв вітер. Порівняно з доброю врожайною землею лук це був дуже бідний грунт.
"Отут мені жити", - сказала про себе насінинка і без зайвих роздумів, зібравши всі свої сили, почала запускати коріння.
Обабач хідника стояла крива розхитана лавка. Час від часу на ній любив посидіти юнак, начитаний і вразливий. Його серце гнітила якась журба, а руки завжди були затиснуті в кулаки. Одного разу хлопець помітив, що поміж плитами проросли два ніжні листочки. Він злісно посміхнувся: "Нічого не вийде! Ви такі ж слабкі, як і я!" - і затоптав їх.
Однак наступного ранку він побачив, що листочки знову піднялися. цього разу вже чотири.
Від цього часу він почав пильно спостерігати за маленькою, але незламною та мужньою рослинкою. Через кілька днів вона вже цвіла веселим жовтим квітом, що нагадував вигук радості.
Уперше впродовж тривалого часу пригнічений юнак відчув, що його смуток і нехіть до життя починає розвіюватися. Він підняв голову і вдихнув повітря на повні груди. Стукнув по лаві кулаком і вигукнув: "Звісно! І в мене мусить вийти!"
Радість аж розпирала його, водночас йому хотілося сміятись і плакати... Він ніжно торкнувся пальцями голівки квітки.
Квіти відчувають делікатність і доброту людей. А для маленької відважної кульбаби ніжність юнака була особливим дивом.
Не випитуй у Вітру,чому ти опинився тут, не деінде. Навіть потрапивши у вузьку щілину поміж камінням, роби все, щоб запустити коріння і жити... Бо в тебе є призначення.
(с) Бруно Ферреро
p.s.
... життя ... довгі роздуми ... життя - це купа запитань, купа не знайдених відповідей, купа боротьби, купа пошуків самої себе у всьому тому, що відбувається ... щоденні пошуки маленького щастя, розуміння людей, ... в певні миті я розумію, що все у нас є, у мене, в певні миті, хочеться покинути усе і просто сховатись, ...
... вітер ... часто вкладаємо в когось/щось свою душу ... напевне очікуємо чогось надзвичайного, ... але ... до останнього не розуміємо, що будь-де ми можемо бути собою, ми можемо реалізовувати себе і знайти себе!!! ... і будь-які негаразди - це всього тільки маленький подих вітру, так нам необхідний, щоб розкрити усі сторони нашого життя ...
... аналізуючи, зважуючи ... Ти/Хтось не зможеш зробити мене ЩАСЛИВОЮ! ... У житті є тільки одне велике щастя: любити і бути любленим, бути почутим і відчути, що тебе розуміють!! ... А для більшості розуміння цих простих істин приходить з часом або взагалі не приходить ... сумно ...
… ми цього не помічаємо ... ніколи не помічаємо, не вистачає часу, проникливості та спостережливості ... можливо, ми це помітимо тільки в старості, коли сидітимемо, роздивляючись старі фотокартки: що в щастя — дівочий сміх дорослої жінки, його вуха поглинають дзвін кришталевих келихів з шампанським, а очі в нього — очі дорослого хлопчика, який довіряє іншим, вірить собі та вчиться жити своїм життям …
... навіяно останніми подіями ...
22.04.09 16.30 знайшов там де б навіть не подумав шукати)
Дякую тобі, хто б ти не була )
Немає коментарів:
Дописати коментар