Під новий рік, про наболіле

Чомусь не хочеться новий рік свого життя починати зі старими думками і відчуттями. Тим паче що скоро Різдво і так хочеться хоча б краплинку святкового настрою, і того відчуття тепла у душі, яке приносять з собою різдвяні свята…

Але все, що твориться в країні, як би того не хотів все ж таки заповнює усі думки і час.

Вбиває найбільше те, що щоб ти не робив, як не підтримував чи хотів докричатись – ті хто думають що стоять вище усіх тебе або не чують, або притворяються що не чують… Вбиває відсутність змін. Але не буду тут про політику, це мої думки і я не хочу тут про неї говорити :).

Ми завжди хотіли, хочемо і будемо хотіти жити краще. Мати кращі умови праці, жити у освідченому, привітному і доброму суспільстві. Хочемо, щоб наші діти колись вирісши жили краще ніж ми і в кращих умовах. Ми усі цього хочемо, без вийнятків. Але чому ж тоді ми самі робимо усе навпаки, щоб такого майбутнього у нас, наших дітей і правнуків не було?...

Я просто не можу цього зрозуміти…

От так спостерігаю за тваринами, за їх поведінкою, вчинками.

Чому кішку чи собаку можна навчити гадити у одному місці, а людина цього ніяк навчитись не може, розкидаючи навколо себе сміття, як справжнє, так і словесне.

Чому навіть миші можуть складати своє сміття у одному місці, а людина того робити не може. От йшов сьогодні на роботу і бачив по дорозі як завжди на траві то банки з під води, сигаретні пачки, фантики, пакети з продуктів, і ще купу всього. І так гидко від того усього стає. Гидко не тому що ми живемо у свинарнику, а тому що кожного разу проходячи повз це усе сміття я мимоволі думаю про це усе і уява заставляє щоразу бачити не купу сміття, а людей які по краплинці, по пакетику, по пляшці цю купу нарощують, і підтримують… Ми усі хочемо чистих вулиць, але чому не можемо усвідоми настільки просту істину – чисто не там де прибирають, а там де не смітять…

Ми хочемо гарних будинків з хорошими фасадами, хочемо, щоб око милувалось їх красою. Хочемо коли прийшли гості справді гордо сказати - ось тут я живу. Але чому ми тоді обписуємо стіни?, обдираємо і гадимо навколо наших будинків… Так вийшло, що мені смамому приходиться заробляти на ремонт і оздоблення свого будинку. Ви не повірите, які кошти і скільки потрібно вкласти влаласних сил, і своєї душі у те, щоб усе привести до хорошого вигляду. А ще коли бачиш, що це усе потім хтось руйнує обмальовуючи чи обдираючи. Якщо говорити метафорами – то це як роздерти грудну клітку і пазурями провети по серцю. Багато хто після такого не рішається усе приводити у порядок думаючи що і так усе знищать, чому ж тоді старатись… І це все робимо ми, ми вбиваємо у людях віру у те що вони можуть назбирати хоч трішки грошенят і прикрасити своє житло, чи вулицю.

Чому ламаємо, обклеюємо всі речі навколо буднків… Ми ж так не любимо, щоб нистили щось наше, чому ж така любов до знищення чужого. Тим паче що то все не чуже, то все наше. Вам же ш потім проходити тии вулицями, бачити ті будинки, бачити тих людей зневірених і розбитих…

Як ви можете дивитись у очі власної дитини, яка прийшла додому п’яною, чи щось зробила не так, обматюкала, побила когось, чи з кимось побилась. Коли самі продаєте малим дітям алкоголь і цигарки, думаючи лише про те як б побільше заробити… Коли самі матом криєте часто всіх і усе, коли своїми діями провокуєте, чи навчаєте… Ви ж розумієте, що вчинивши так чи інакше з чиєюсь дитиною, так само хтось поступить і з вашою? Чи ви надієтесь на краще? :).

Чому любу тварину можна навчити культури, можна навчити розуміти слова і мову, можна навчити чинити правильно. Чим ми гірші за тварин? Чи може не такі розумні? :)

Чому люди так люблять говорити, думати, нарікати… а потім прийти додому і чинити зовсім протилежно? Чому ми на людях і словах одні, а у душі і на вчинках зовсім інші?

Чому ми не розуміємо, що міняти потрібно не все, а спершу себе самого? Чи ви думаєте що хтось інший має робити правильно? А я маленька людина, навіть якщо буду поступати погано, чи добре то це нічого не змінить?

З вас, саме вас складається чи складеться колись сімя. З вас і ваших близьких і родичів складеться родина. З наших родин складеться суспільство. З нас усіх складається держава. Так, кожен з нас це капля в морі, але ця капля може як розвивати і наповнювати своїх ближніх, так і псувати усе навколо себе…

Ми хочемо жити у Європі?. Так ми уже територіально в Європі… Ми хочемо житии в європейській країні? Тоді є прості правила – не сміти навколо себе, як словесно так і фізично; не давай хабарів і не бери хабарів; думай про майбутнє, не лише про своє і своїх близьких; стався до ближнього так як би хотів, щоб ставились до тебе і твоїх дітей; поводься і думай як освідчена справжня людина… І ти просто незчуєшся як опинешся в європейській країні. Ніякі зкони, допомога чи примуси, нічого не змінять, якщо ми самі не захочемо бути справжніми людьми…

Інколи так хочеться, щоб з настанням Різдва чи нового року (це вже що кому блище до душі). Так як те малятко відроджується кожного року для нас, щоб принести у наші душі мир і спокій, так і ми відродились у нових, справжніх... істот які б гордо могли назвати себе - Людиною...