Давно не писав сюди. Дивно що мене заставляють писати якісь
категорично протилежні емоції. Коли все або дуже добре, або погано. Хоча вже
пройшло пару днів можна усе переосмислити якось інакше і з іншої точки зору.
Так от… Прогриміла ще одна Тустань. Особисто для мене вона
пройшла тижнями підготовки, а потім миттю різних заплутаних почуттів і
відчуттів, які сплелись як купа різних ниток які то не пасують одна одній, то
утворюють чудовий візерунок :). Якось так дивно як в такому маленькому проміжку
часу може сплестись стільки різних емоцій. Було часом дуже сумно й страшно і за
секунди так весело, і приємно. Дивно це все…
Не знаю чому я кожного разу берусь за організацію цих
доїздів. Чи то просто не можу сказати «ні», чи ще чомусь. Діло тут точно не у
грошах))). Для себе я визначив що це шанс просто зробити для людей щось добре.
Можливо й незначне, але все ж таки добре. Навіть така незначна річ як просто
вчасно доїхати і поїхати додому, чи отримати відповіді на свої запитання і заспокоїти
свої страхи, вона таки чогось вартує. Чи не так?. Принаймі я у це щиро вірю і
нехай воно так і буде, хоча б для мене :).
Але ви б знали скількох нервів це все часом вартує :).
Особливо коли тебе підводять люди яким щиро віриш. Чому я просто не можу не
вірити людям? Кожного разу кажу собі що треба навчитись казати «ні». І знову
все з початку. Спотикаюсь, падаю, піднімаюсь, витираю бруд з обличчя і йду
далі. Як же дивно це все… Дуже шкодую лиш за одне – що підвів чотирьох хороших
людей. Хоча й знаю що зробив усе можливе на той момент. Шкодую що довірився
людині коли холодно потрібно було сказати «ні», хоча й відчував що все
закінчиться погано.
Знаєте за ті останні три роки організації все таки чогось
навчився. Як не дивно дисципліна і холодний розум дуже часто виручають навіть з
найскладніших ситуацій. Але нажаль не завжди. Інколи емоції і внутрішні страхи
таки затуманюють думки ховаючи такий очевидний і простий вихід з любої складної
ситуації…
Хоча, щоб я не писав вище і як би складно усе не було.
Знаходяться кожного разу люди заради яких хочеться тим усім займатись. Ті
усміхнені і щасливі обличчя друзів, людей яким ти просто хоч чимось допоміг чи
просто своєю усмішкою/ділом покращив настрій воно все варте цих недоспаних
ночей і купи нервів. Справді варте…
А ці посиденьки біля вогню у колі друзів, старих знайомих
уже до кісток, чи щойно знайдених… Я б ні на що не проміняв. Чесно)).
Як кажуть розумні люди, треба робити те, що любиш. Бо саме так людина стає щасливою. Й інших робить щасливими.
ВідповістиВидалитиШкода, що ніяк не можу добратися на ті імпрези, які ви разом із іншими реконструкторами влаштовуєте. Але дивлюся світлини (у Фейсбуці "Чорна Галич" виставила) - і се прекрасно! Стільки світлих і щирих облич! І це все дякуючи і Тобі, Юро)
А ми, напевно, заїдемо на Тустань вже наприкінці цього місяця. Коли там майже немає людей, Тустань по-своєму красива.
Так, ти права. Коли робиш те що любиш то й виходить воно якось легко і від душі :). Я давно зрозумів одне - якщо полюбити те чим займаєшся, чи просто ставитись до роботи з позитивом - то це вже й не робота і робиться усе набагато легше. Щоправда не завжди вдається подолати себе і ставитись до якоїсь справи саме так)).
ВідповістиВидалитиКоли там нема людей то зовсім інша атмосфера місця. Можливо й навіть краща ніж у фестивальні дні, а можливо просто по своєму добра і інша :).
Гарно вам зїздити і побільше хороших вражень ;).