Звернення до Автономної Республіки Крим

       Думки які не хочеться тримати лише в собі, бо мовчати не можна...

       Взагалі то це напевно пишу для усіх нас. Дочитайте, будь ласка, до кінця а потім робіть висновки, якими б вони не були.

В теперішній нелегкий час нас усіх огортає страх за власне майбутнє, майбутнє наших дітей і усієї України. Ми усі спостерігали за подіями в країні, приймали участь у них, молились за вирішення конфлікту без крові і втрат… І ось вроді настав так давно очікуваний мир, але відчуття свободи немає. Немає тому що двишся телебачення і баиш що твориться на сході України.

Ви знаєте, це протистояння почалось не три місяці назад, коли розпочались перші протести і у серцях кожного Українця, зявились власні думки, переконання і сподівання щодо усього цього. Коли зараз вроді у мирний час, Українець не розуміє Українця, коли між сходом і заходом прірва яку долають лише одиниці, коли ми не сприймаємо і не розуміємо один одного.

Це все почалось ще до проголошення незалежності, коли схід окуповували, гнобили, принижували, переселювали і змішували… Потім приходила до нас усіх влада, яка розуміла що легшее контролювати маленькі групи людей ніж цілий вільний народ. Тому продовжувався інформаційний і інші тиски, тому нас десятиліттями налаштовували один протии одного, тому нас вчили різної історії, показували і висловлювали різні думки, щоб ще більше розділити і віддалити. Тут і контролювати нічого коли ми зараз готові перегризти один одному горло думаючи що кожен з нас є ворогом іншому.

Низько вклоняюсь тим людям які після цього усього змогли зберегти власну гідність, розум і гаряче серце. Нам на заході було легшее, ми завжди більш спокійно могли висловлювати власну думку, Вам в рази ваще…

Як би хотілось показати що ми насправді не вороги один одному. Лише одиниці з нас приїзджають і спілкуються з іншими куточками України. Мало хто з Криму був наприклад у Львові. Навіщо сюди їхати якщо море і все інше під боком :). Але ті хто побував тут, можуть сказати яке ставлення до них було і що ніхто не вважає нікого ворогом. Тут немає агресивно налаштованих людей проти інших міст і Українців… Приїзджайте до нас, спілкуйтесь, будем завжди раді.

Як би мене спитали про те хто такий справжній Українець. Тоді б я відповів так. Для мене справжній Українець це людина яка неважно чи народилась на Україні чи де інде, не важливо на якій мові говорить. Це людина яка усім серцем любить Україну, яка прагне до її свободи, прагне до кращого життя і майбутнього власного народу.

У нас усіх єдине серце – серце справжнього Українця.

У нас усіх є власний розум, думки і переживання. Будь ласка, не робіть поспішні висновки з усього що відбувється в країні. Завжди буде пропаганда, будуть натиски і спроби нас розколоти. Будуть спроби показати що ми різні, показати що захід хоче захопити усе, так як це робиться зараз.

Будьласка, задумайтесь, подивіться новини, відео, почитайте конижки з різних джерел і сформуйте власну думку, а не ту що навязували і навязують усім нам.

Ми один народ і так завжди було, і дуже надіюсь що буде. Надіюсь що з часом ми не будемо гризти один одному горло, зможемо вільно говорити і жити як люди. Надіюсь ми зможемо зібрати усі сили і зрозуміти один одного… Вірю що з часом ми зможемо все таки стати справжнім єдиним народом. Ми такі є, просто забули про це.

Живіть серцем і розумом.

Головне давайте залишатись Людьми...